22 червня 2014 р.

Тюрма №4 — "Бригідки", Львів


На вулиці Городоцькій в будівлі, перебудованій зі старовинного римсько-католицького монастиря жіночого ордена Святої Бригіди, діє найстаріша у Львові тюрма - "Бригідки".

Монастир був побудований у 1614 році для дівчат з благородних родин. У дворі був побудований костел-каплиця Святого Апостола Петра з вівтарем у стилі бароко. У трохи зміненому вигляді будівля костелу існує донині.


У 1784 році за ініціативою австрійських властей монастир було закрито, а його будівлю перетворено на чоловічу в'язницю, яку назвали "Бригідки". Монастирі "бригідок" часто перетворювали на тюрми. Окрім Львова відомі "бригідки" є у Дрогобичі та Луцьку.

В'язниця продовжувала діяти в польський і радянський період. В червні-липні 1941 р., у період відступу Червоної Армії на початку війни з Німеччиною, у Бригідках, як і в інших тюрмах Львова відбувалися масові розстріли органами НКВС політичних в'язнів.


Наприкінці 18 ст. навколо костелу виникла прямокутна забудова – добудували крило від вул. Городоцької та замкнули його зі сходу. Камери для в’язнів розташували в келіях. У 1840 р. в'язницю збільшили. Після розбудування тут одночасно могло перебувати 1080 в’язнів. Масимально могло поміститися 1290. Більшість в’язнів сиділо в багатомісних камерах. У тюрмі було 8 одномісних камер – 4 камери з вікнами і 4 без вікон.  В одномісних камерах відбували покарання за порушення внутрішнього тюремного розпорядку.


У 1875 р. у в’язниці перебувало 1468 в’язнів. Серед них майже 200 відбували покарання за вбивство. 

У 1902 р. у тюрмі відбувся бунт в’язнів. Вони вимагали пом’якшення режиму утримання. Адміністрація пішла на поступки і покращила тюремний режим. 

Під час перебування західноукраїнських земель в складі Польщі (1918–1939) "Бригідки" була однією з найбільших тюрем краю. У її дворі виконували смертні вироки. В тюрмі діяла каплиця, шпиталь та школа. 

План-схема каплиці у внутрішньому дворі тюрми
Коли з початку Другої світової війни у Львів прийшли радянські війська, "Бригідки" далі використовувалися як тюрма. В той час вона називалася "Тюрма № 4". Наприкінці червня 1941 р. під час відступу з міста більшовики масово розстрілювали в’язнів у львівських тюрмах і підпалили в’язницю. 10 червня 1941 р. у в'язниці перебувало 706 чоловік. В опублікованому списку розстріляних 24-28 червня 1941 р. по­іменно названо 324 особи. 


Під час німецької окупації (1941–1944) будівля пустувала. У повоєнний час у "Бригідках" виконували смертні вироки. 

Перспектива вулиці св. Анни (тепер вул. Городоцька) у місті Львові. Праворуч – тюрма "Бригідки".
"Смертників" тримали в окремих камерах. Деколи, коли засуджених була велика кількість, їх тримали по двоє. Як було зазначено вище, таких камер було 8. У ці камери саджали одразу після оголошення вироку. Засуджені могли оскаржити вирок. Поки скарги проходили по всім інстанціям (а це могло тривати до року часу), в'язень міг бачитися тільки з адвокатом. З родиною зустрічатися було заборонено. У випадку, коли відмовляли у помилуванні, призначали деь страти. Між собою члени комісії називали його день "ч". Страту виконували вдень. Ув'язненого про це не повідомляли. Їх часто водили туди-сюди, тому ув'язнений, як правило, навіть не підозрював, що його ведуть на розстріл.

Поперечний перетин будівлі тюрми
Засуджених розстрілювали у пристосованому приміщенні посту №1. Якщо дивитися на СІЗО з вул. Городоцької, то пост №1 розташований справа на першому поверсі. Засудженого вели коридором в інший бік будинку через спеціальні двері в стіні (нині їх замурували). Далі спускалися до підвалу, де на "смертника" чекала комісія. Вони повідомляли, що у помилуванні відмовлено і зараз буде виконано вирок. Засудженого одразу вели в сусідню кімнату, де на нього чекав виконавець. На рахунку деяких виконавців сотні трупів. У деякі роки розстрілювали до 100 осіб і більше. Все залежало від того, скільки смертних вироків винесуть суди. Родичів розстріляних не повідомляли. Лише коли вони зверталися до суду, їм давали відповідь.

Генплан тюремного комплексу
Розстріляних ховали за містом (влада продала цю землю під забудову) на так званому спецоб'єкті. Тіла вивозили машиною. Спецоб'єкт був під охороною. Охоронець заздалегідь викопував могилу. Копав її під дахом спеціально зведеного сараю. Машина в'їжджала прямо туди, і ніхто не бачив, що вивантажували. Ховали без трун. Коли площу всередині "заповняли" могилами, то сарай розбирали і зводили поруч інший. І так пересували по спецоб'єкту. Могили рівняли із землею, не залишаючи жодних видимих ознак. Про місце захоронення родичам не повідомляли.

Наприкінці 80-х демократи на чолі з В.Чорноволом зацікавилися спецоб'єктами на території області. Відразу після цього з Києва надійшла команда припинити виконання страт. Відтоді розстрілів у Львівському СІЗО не проводили. Вхід до підвалу замурували. У інших СІЗО, зокрема, Київському, Харківському, Дніпрпетровському, смертні вироки виконували до середини 90-х років, поки правозахисник, народний депутат України Сергій Головатий не порушив це питання у Страсбурзі. Більшість із страчених в останні роки - вбивці, на рахунку яких 1-2 трупи. Щоправда, в 50-60 роки серед засуджених до вищої міри були й люди, яких за сьогоднішніми мірками називали б підприємцями. 

Сьогодні у "Бригідках" діє СІЗО (Слідчий ізолятор) №19. Сюди привозять в’язнів з усіх західноукраїнських областей, з яких формують групи для відвезення до місць ув’язення.


Старі фото взято з territoryterror.org.ua

0 коментарі:

Дописати коментар