21 серпня 2010 р.

Кременець



Перша писемна згадка про Кременець датується 1227 роком. Саме тоді Данило Галицький вщент розгромив військо угорського короля Андрея. А вже 1241 року війська Батия на шляху до Східної Європи наштовхнулися на шалений опір кременчан і вперше в історії завойовних походів монголів (від часів Чінгісхана) не змогли зламати спротив захисників замку-фортеці. Данило Галицький 1254 року під Кременцем завдав поразки орді хана Куремси. Але все ж таки князь не зміг протистояти завойовникам, які постійно спустошували Галицько-Волинську Русь, і через п’ять років із болем у серці наказав розібрати оборонні споруди фортеці, визнавши зверхність хана Бурундая.

З Кременцем пов’язані імена – уродженця міста, видатного польського письменника Юліуша Словацького, українського письменника Уласа Самчука, єврейського просвітителя, філолога Ісаака Бер-Ле­він­зона, українського композитора Олександра Хотовицького, видатного ботаніка, німця з походження, Віллібальда Бессера, польського історика і громадського діяча Йоахіма Лелевеля…

За століття Кременець «збагатився» ще одним колоритним історичним персонажем. Неаполітанська принцеса Бона Сфорца д’Арагона 1518 року стала другою дружиною польського короля (Польща перебувала з 1385 року в особистій унії з Литвою) Сигізмунда I. У життя цих двох держав вона привнесла справжній південний колорит. Темпераментна напівіталійка— напівіспанка, яка виховувалася при пишному дворі Лодовіко Сфорца саме в часи розквіту Ренесансу, фактично правила величезними державами, отримавши чимало земель, міст і замків від чоловіка.

Серед них були Бар (назва від неаполітанського міста Барі) і Кременець. Останнім королева Бона володіла 20 років, аж до еміграції на батьківщину у 1556 році. За цей час Кременець став справжнім великим полі­сом, розвивалися ремесла і торгівля, укріплювався замок. Мешканців у місті було чи не більше, ніж сьогодні. Вже тоді у Кременці жили представники багатьох національностей – українці, поляки, євреї, вірмени, німці, татари, волохи (румуни)… Ще далеко було до жахів Контр­реформації, і в XVI столітті в місті мирно уживалися православні, католики, уніати, реформати, юдеї, вірмени-григоріанці, мусульмани.

Із офіцерською вартою замку пов’язана романтична історія чи то легенда. Де­кілька десятків красенів-охоронців (а це в основному були поляки, шотландці та німці) нібито спокусили цю привабливу жінку. Мабуть, то був гарем «навпаки»? Важко тепер сказати. Підстаркуватий чоловік-рогоносець вислав комісію до Кременця. Чиновники привезли до Кракова документи, які яскраво засвідчували зраду жінки. Ніби-то король наказав стратити всіх офіцерів Кременецького замку, але Бона вимолила прощення для 3, 9 та 27-го офіцера за списком. Ось відтоді й піднімають келиха за жінок саме в такій послідовності!

У перервах між «звитягами» на амурному фронті пані, яка була дуже заощадлива, не забувала і про край, що буквально розквітнув, та його мешканців. Часи її володарювання насправді стали «золотим віком» Кременця.

Бона мала двох синів і чотирьох дочок, завдяки шлюбам яких бажала владарювати у Європі. Їй вдалося непогано «прилаштувати» дочок. Ізабелла стала королевою Угорщини, Софія — герцогинею Брауншвейг-Вольфенбюттельською, Катерина — королевою Швеції, а Анна Ягеллонка вийшла заміж за князя Семигороддя Стефана Баторія, який і став 1576 року королем Речі Посполитої.

Чоловік Бони помер 1548 року. І ось старший син Сигізмунд II Август вирішив поквитатися з матір’ю і за батькову ганьбу, і за смерть коханої – Барбари Радзивілл. За нез’ясованих обставин невістка майже відразу по весіллі померла (вважають, що її отруїла Бона). Син заборонив королеві-матері виїжджати з держави — боявся втратити величезні маєтності. Лише підписавши дарчі папери на Сигізмунда II Августа й зібравши купу майна та грошей (з самого Кременця вивезли декілька тисяч підвід), ця владна пані повернулася до родового князівства Барі на півдні Італії.
Але неприємності королеви-удови тільки починалися. Трохи більше року Бона Сфорца д’Арагона прожила на батьківщині й була, швидше за все, отруєна власним лікарем, підкупленим іспанським королем Філіппом II. Чому так сталося? Вивізши частину скарбниці чоловіка, Бона необачно позичила Габсбургам 420000 золотих – дукатів. Фантастична сума, як на той час! Пишуть, що гроші для Речі Посполитої пропали, але насправді «хватка» у сина Бони була ще та. Сигізмунду II Августу катастрофічно бракувало грошей на Ливонську війну з Московщиною. Королю вдалося-таки повернути значну частину боргу Габсбургів до Кракова, але в основному срібними талерами й напівталерами, які контрмаркували вензелем польського короля з датою «1564». Декілька десятиліть монети «ходили» неосяжними просторами найбільшої європейської держави, аж доки їх не викупили у населення. Бо ж то були високопробні монети зі срібла, привезеного іспанськими галеонами з Нового Світу.


Минуло менше століття, і неприступний замок таки впав під ударами козацької кінноти. Полковник Филон Джалалій 1648 року дорогою до Львова зупинився біля Кременця. З кількома тисячами козаків та селян замок було взято в облогу, здобуто і розграбовано. Від нього залишилися самі руїни. На Замковій горі ніби зупинилася Історія. Але місто-музей просто неба ще відкриє нам не одну цікаву сторінку свого майже 800-літнього життя.

Пам’ятки архітектури:

• Руїни замку ІХ- XVІ ст.
• Ансамбль колегіуму 1731-1743 рр.
• Богоявленський монастир 1760 р.
• Францисканський монастир 1636 р.
• П’ятницьке козацьке кладовище XVІІ ст.
• Житловий будинок «Близнята» XVІІІ ст.

Як добратися:

Карта

Матеріал взято з kremenec.at.ua