Карнавал у Венеції

Вражаючий та незабутній - такий є карнавал, який відбувається щороку взимку у Венеції. Історія карнавалу налічує вже понад 900 років і бере свій початок з давньо-римських свят сатурналій.

Шевченківський гай

Територія музею умовно розділена на 6 етнографічних зон. Кожна зона це своєрідне міні-село, яке складається з 15-20 пам'яток архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент.

Будва

Чорногорія - маленька країна, де кожен відпочиваючий зможе відпочити на свій смак. Це може бути гірський туризм, подорож архітектурними пам'ятками, відпочинок на березі моря, дайвінг тощо. Найкраще знайомство з країною починати з Будви

Акваріум в Барселоні

Барселона є цікавою не тільки своїми архітектурними пам'ятками, але й неймовірним акваріумом та зоопарком.

Гора Великий Верх

Підйом на гору Великий Верх (1598 м) можна віднести до маршрутів середньої складності. Це вершина в Українських Карпатах, у масиві Полонина Боржава. Розташована на межі Воловецького та Міжгірського районів Закарпатської області.

23 вересня 2010 р.

Самбір



Назва міста походить від «самі бори» - ліси, що росли колись на придністровських околицях. В 993 р. князь Володимир Велий приєднав ці землі до Київської Русі. Перша письмова згадка про Самбір відноситься до 1241 р. З 1349 р. містом володіють поляки, а з 1772 по 1918 рр. містом володіє Австро-Угорщина. 

Архітектурні пам’ятки Самбора збереглися ще з часів середньовіччя, хоча в дещо зміненому вигляді. Готичний костел Усікновення Голови Йоана Хрестителя, або фарний, як його називають, колись виконував оборонну функцію. Про це свідчать бійниці, які збереглися у фортечних стінах костелу.

Церква Різдва Богородиці колись мала оборонний мур. Відома завдяки Чудотворній іконі Самбірської Богородиці та мощам Святого Валентина. Один раз на рік, увечері 14 лютого, саркофаг з мощами святого переносять для почитання.

В центрі міста знаходиться ратуша, яка багата на скульптури епохи Ренесансу. Цікавими є також підземелля ратуші, які з’єднані з підзземеллями костелу Йоана Хрестителя, а також з іншими частинами міста. Таким чином, було налагоджена своєрідна підземна комунікація, яка була досить важливою для безпеки міста.

Знаходиться в Самборі і власний органний зал з унікальною акустикою. А колись це був бароковий костел св. Станіслава.

Пам’ятки архітектури:

• Бернардинський монастир
• Костел Івана Хрестителя
• Ратуша
• Колегія єзуїтів
• Мисливський будинок короля Стефана Баторія
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці з чудотворною іконою та мощами Святого Валентина

Як добратися:

Зі Львова в Самбір можна добратися маршрутним транспортом від головного залізничного вокзалу (АС-8).

Урич


Сколівський район

Подібних збережених пам’яток (ІX-ХV ст.) дерев’яного фортифікаційного будівництва в Європі не існує. Скельний масив Тустань є унікальним, це чудовий приклад давньоруської оборонної архітектури.


Цей край став відомим завдяки Михайлу Рожку, який 25 років свого життя присвятив дослідженню фортеці (1971-1996 рр.). Під його керівництвом студенти підготували безліч проектів реконструкції дитинця, які чекають свого втілення.


Однак все по порядку: самі скелі, які ми сьогодні бачимо, були сформовані 25 млн років тому. Завдяки своїй величі та особливій містичній атмосфері ще з доісторичних часів вони були постійно заселені людьми. Спочатку (І тис. років до Різдва Христового) на скелях функціонувало святилище-палеообсерваторія, яке використовувалось жерцями для ведення календаря. Це було можливим за рахунок викарбуваних знаків-петрогліфів, які через сонячні промені, а також тіні утворювали певні групи, по яким читали жерці. Кількість цих магічних знаків сягає за 270. Вчені знайшли зображення тварин, концентричні та спіральні символи тощо.


Вже потім в давньоруський період Урич був розбудований в грандіозне місто-фортецю. Саме в цей час з’являється назва «Тустань», яка походить від словосполучення «тут стань» — кожен, хто приходив сюди, мусив зупинитися та сплачувати данину.


Відомо, що висота фортечної стіни сягала 15 м, всього було 5 поверхів, а також криниця глибиною 35 м. Отвори-вруби у скелях слугували для закріплення колод, із яких складалася неприступна фортеця. Зафіксувавши та проаналізувавши всі 3,5 тис. врубів, вчені змогли відтворити зовнішній вигляд та конструкцію унікальної оборонної споруди.

Безпосередньо на території фортеці проживали виключно її оборонці без сімей, а коли нападав ворог, мешканці міста ховалися за фортечними мурами.


В ті часи (ІХ-ХІІІ ст.) роль фортеці полягала в захисті карпатської ділянки кордону Галицько-Волинської та Давньоруської держав. В IX ст. Тустань постала як оборонно-митний пункт на шовковому торговельному шляху Португалія — Китай, соляному шляху з Дрогобича до карпатських перевалів.


Визначальним є те, що монголи і татари, захопивши руські території, навіть не пробували брати Тустань.


Занепала Тустань через зміну торговельних шляхів: стосунки із сусідньою Угорщиною та Польщею стали стабільнішими та й сіль почали добувати в країнах Європі.
Зараз тут створено Державний історико-культурний заповідник «Тустань».


Як добратися:
Зі Львова будь-якою маршруткою, яка їде в напрямку Сколе – до повороту на с.Урич. Можна ще електричкою їхати в Стрий, а звідтам їздять маршрутки в напрямку Тустань о 8:20, 11:00, 14:30, 18:30, 20:30.

Муроване

Старосамбірський р-н

Пам’ятки архітектури:

• Руїни та вали замку XVI ст.
• Костел 1753р.

Як добратися:

Зі Львова до Старого Самбора можна добратися маршрутним транспортом Львів-Старий Самбір або Львів-Турка від головного залізничного вокзалу (автостанція №8) чи електропоїздом до Самбора, далі – маршрутним транспортом.

Рід Скарбеків

       Власник палацу у Закладі, Станіслав Мартин Скарбек, походить зі шляхетного роду. Скарбеки – рід гербу Абданк, який складається з двох срібних крокв із зрізаними донцями, обернених вершинами вниз і сполучених між собою на зразок літери W на червоному полі. У нашоломку над короною повторюється та ж емблема.
       Представники цього давнього польського роду вважали своїм предком шевця Скабу. Його сини в XVII ст. ставши шляхтичами стали називати себе Скарбеками. Особливими заслугами вони не відзначилися, хоча й представляли вище духовенство католицької церкви, обиралися депутатами сейму. Найбагатшим у роду був дід власника Бурштина Рафаїл. Він володів кількома містечками і двома десятками сіл. Сини цього заможного шляхтича стали родоначальниками галицької (Ян і Людвик) та лєнчинської (Гаврило Фелікс) гілок династії.
        20 листопада 1780 р. в с. Обертин біля Коломиї у графа Яна Скарбека та його дружини Терези (з родини графів Бєльскіх) народився  син Станіслав Мартин Скарбек. Рано залишившись сиротою, хлопчик разом з  братом Ігнацієм виховувався у старшої з тіток Юліанни, дружини власника роздільського ключа Франциска Ржевуського. Саме в Роздолі і пройшло дитинство Станіслава. Здобувати освіту хлопчика віддали до колегії у Золочеві, а пізніше до львівської гімназії (1792-1800 рр.). 

      У 1793 р. Станіслав отримав за заповітом діда Рафаїла рожнятівський ключ у долинському повіті, у володіння яким вступив у 1801 р. Після смерті тітки у 1802 Станіслав дістав ще маєток Бжоздовці. 27 травня 1805 р. нащадки Рафаїла Людовика Скарбка підписали угоду про поділ родинних маєтків. За цією угодою молодшому братові Ігнацію дістався бурштинський ключ. Крім того, він був зобов’язаний збудувати і утримувати шпиталь для убогих. Ігнацій дотримав угоди і влаштував притулок для хворих у Бурштині.

         Але багатому молодому землевласнику нудно було в провінції, тож залишає родове гніздо і їде до Відня, де провадить активне товариське життя і майже за сім років розтринькує весь маєток. 


         До 1809 р. зі всіх успадкованих земель у володінні молодого Скарбека залишається тільки Рожнятівщина (містечко з 14 селами) і повно боргів. І тоді на допомогу графові приходить щасливий випадок. Довірений єврей з Рожнятова повідомляє Скарбека, що знайшов поклади залізної руди і просить дозволу на їх видобування. Завдяки покладам заліза та каменю, якими була багата земля, Станіслав Скарбек згодом сильно збагатився. Гроші, зароблені на металургійному промислі, граф  інвестує в інші рентабельні галузі. Скарбек освоює сільсько-господарський напрямок: продає продукцію тваринництва в Галичині та Європі, закуповує ліс. Таким чином, у 30-50 роках XIX століття Скарбек стає одним із найзаможніших магнатів Східної Галичини, маєток якого складається з трьох містечок, 37 великих земельних маєтків та нерухомості у Львові.


         У 1814 р. Скарбек знайомиться із Софією Яблоновскою – п’ятнадцятирічною надзвичайно вродливою дівчиною, і закохується. На той час графові було 35 років. Прихильників у Софії було надзвичайно багато. Але Скарбек завдяки своїй винахідливості все-таки виборює прихильність коханої. А допоміг цьому такий випадок. В той час у Львові шляхта давала бал для неаполітанської королеви Кароліни. Скарбек, який мав відкрити бал, запросивши до першого танцю королеву, подає руку Софії Яблоновській. Усі були вражені. Однак, як це не дивно, королева пробачила зухвалість графові.
        Усі бажання молодої дружини Скарбек виконував з миттєвою швидкістю. Але водночас жага до збагачення штовхала графа до божевільних ідей, на здійснення яких він деколи влазив у неймовірні борги. Тоді і коштовності Софії, і карети, і маєтки йшли в заставу. Довго молода графиня цього терпіти не могла. Процес розлучення тривав 11 років. Після цього Софія виходить заміж вдруге за відомого поета і драматурга Олександра Фредро, народжує йому трьох дітей і згодом стає бабусею по материнській лінії митрополита Андрея Шептицького.
       У 1833 р. Скарбек приступає до реалізації найграндіознішого плану, якому присвячує решту свого життя і який зробить його ім’я легендарним. Він вирішує збудувати театр. З цією пропозицією у 1833 р. він звертається до губернатора Галичини Фердинанда Д’Есте і отримує дозвіл.



         До роботи над проектом Скарбек залучає відомих архітекторів Людвіга Піхля та Йогана Зальцмана. Проектантів Скарбек відсилає до Франції, Бельгії Голландії для ознайомлення з кращими видовищними спорудами, а сам фундатор відвідує видатні столичні театри.
       Будівництво театру завершили у січні 1842 р. Враження від нього перевершили всі сподівання. На той час це була найбільша театральна споруда в Европі за площею забудови і третя найбільша за кількістю глядачів.
         Останнім життєвим проектом невтомного графа було заснування поблизу Миколаєва закладу для убогих і сиріт.
         27 жовтня 1848 року Станіслав Скарбек помер. Дітей у нього не було і за заповітом графа куратором закладу став зять молодшого брата Ігнація - Кароль Яблоновський. Князь завершив будівництво палацу, збудував котеджі для стареньких та службовців, оранжерею, заклав сад та господарські будови і вибудував школу.
         Кароль Яблоновський помер у 1885 р. Не маючи синів, він виконав волю Станіслава Скарбека, відшукав представника молодшої «лєнчинської» гілки родини Скарбеків. Ця гілка також оправдувала родинне прізвище і дала немало цікавих людей.
        Надзвичайно цікавою людиною був двоюрідний брат Станіслава – граф Фредерік Скарбек  (1792-1866). Відомий польський письменник і суспільний діяч, професор політичної економіки Варшавського університету. Він написав 25 п'єс. Деякі були поставлені у Львові в театрі двоюрідного брата Станіслава. Частина праць Ф.Скарбека були перекладені французькою та іншими мовами.  У 1828 р. Фредерік Флоріан виїхав за кордон для вивчення пенітенціарної системи (утримання у в'язницях) та системи охорони здоров’я у різних країнах Західної Європи. Після повернення займався реформуванням тюрем, які входили до Російської імперії, боровся за систему одиночних камер. Заснував у Варшаві притулок для жебраків і залишених без догляду дітей .
         Цікавою є доля одного з синів графа Фредеріка Флоріана - Генріха Станіслава Леона Скарбека. 1861 р. був заарештований російськими властями за спробу підбурення селян і три місяці провів у казематі модлінської фортеці. У 1863 р. він прилучився до польських повстанців (через дев’ять днів по шлюбі з Олесандрою Окецькою). Воював на Куявах, пораненим потрапив в полон і провів у тюрмі у Модліні півтора року. У 1865 р. був звільнений і осів у помісті в глухому блонському повіті. У 1882 р. він переїхав до Львова. У 1885 р. став куратором «Інституту графа Скарбека» і оселився у львівській квартирі у будинку театру.
         Граф Генріх Станіслав Леон Скарбек помер 2 січня 1904 р. у Львові, а 5 січня 1904 р. був перевезений до Закладу і похований у каплиці поруч з дядьком.
         Його син Олександр був одним з видатних політиків, діячів Галицького Сейму і Рейхстагу у Відні, організатором відродження Речі Посполитої, який зіграв одну з головних ролей у активності польського опору в Галичині, зокрема у Львові, в перший період польсько-української війни 1918-1919 рр. Категорично виступав проти будь-яких поступок українцям. Водночас на Паризькій конференції обстоював ідею автономії Східної Галичини у складі Польщі. Після цього був розкритикований. Свій дім у Львові він у 1922 р. заповів для незаможних студентів медицини польського походження («Дім Медиків ім. Олександра і Феліції Скарбеків» функціонував до 1939 р.). Олександр Скарбек помер, захворівши на тиф і запалення легенів.


         Ще одна представниця родини – дочка Єжі Скарбка, нащадка „лєнчинської” гілки роду, який втратив графський титул – Крістіна Скарбек-Гіжицька (1915-1952) була капітаном англійської розвідки „Ітеліженс сервіс”.
         Кавалер Ордену Британської імперії і, агент розвідки Крістіна Скарбек під час Другої світової війни проявила неабияку мужність в окупованих нацистами Польщі та франції.
         Після закінчення війни дівчина майже рік зустрічалася Єном Флемінгом. Вважають, що в своєму першому романі про Джеймса Бонда Флемінг як прототип героїні Веспер Лінд використав саме Крістіну Флемінг. Також існує версія, що вона стала ще й прототипом Тетяни Романової в романі "З Росії  любов'ю". Однак, пройшовши всю війну, уникнувши страшенну небезпеку, Крістіна була знайдена мертвою 15 липня 1952 р. з великою кількістю ножових поранень. Точних обставин її смерті і до цього часу ніхто не знає. Одна з версій - Крістіну вбив рибак, чиї залицяння вона проігнорувала.

Використано матеріал з сайту "Театр імені Марії Заньковецької" та офіційного сайту Миколаївського району.

Львів

        Перша документальна згадка про Львів датується 1256 р. Місто було засноване галицько-волинським князем Данилом Романовичем і назване в честь сина Лева. Місто було розташоване на перехресті важливих торгових шляхів. Це зумовило його швидкий економічний розвиток. 

        В 1360 р. на 300-метровій горі був закладений Високий замок. Його спорудив король Казимир ІІІ. До складу замку входило сім веж, укріплені брами і будинок, де був розташований гарнізон. У дворі знаходилась криниця. Однак води в ній не було. Існує легенда про цю криницю. Безліч разів намагались викопати криницю на Високому замку. Але сторож підземного міста постійно закопував її. Король замку запропонував великі гроші за роботу. Однак всі боялися сторожа. Та почув про це бідний хлопець, який кохав одну дівчину і через свою бідність не міг одружитись з нею. Він погодився викопувати криницю. Як тільки він розпочав свою роботу, почув позаду себе голос сторожа. Хлопець поскаржився йому на свою долю. Сторож дозволив йому копати криницю, але при одній умові: хлопець не повинен вимовляти ім’я коханої, поки копатиме криницю. Весь час парубок уникав дівчини. Але вже майже по закінчені роботи вона сама пішла його шукати. Коли він побачив свою кохану, гукнув її. Зразу по тому криниця була засипана.
        Довгий час замок був неприступним і вперше був взятий у 1648 р. військом Максима Кривоноса.
На жаль замок не був пристосований до вогнепальної зброї і внаслідок постійних воєн руйнувався. А в кінці XVIII ст. його стали розбирати. На сьогоднішній час залишились фрагменти південної стіни.
        Львів – батьківщина таких відомих письменників, як Станіслав Лем та Л. ван Захер-Мазох (від його імені походить поняття «мазохізм»), художника Бруно Шульца.
         В грудні 1998 р. в японському місті Кіото Львів було внесено до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини Львова разом з горою Високий Замок і ансамблем собору Св. Юра загальною площею близько 120 га значиться у списку під реєстр. № 865 (з журналу «Пам’ятки України»).
Львів багатий на легенди, які тісно переплітаються з історією.
         Так у 1580 р. у Львові стався кривавий скандал, героїнею якого була 18-річна красуня Ганна Вільчек, єдина спадкоємиця майна родини. Багато було претендентів на її руку. Найбільш завзятими виявилися флорентієць Уран делла Ріпа Убальдіні і поляк П.Єльонек. Одного разу усі троє були на весіллі у будинку Ганни Лонцької. Коли розпочалися танці, обидва почали запрошувати Ганну. Та віддала перевагу італійцеві. Єльонек образився і дав суперникові ляпаса. У відповідь Убальдіні ударив поляка кинджалом і той помер. Вирок був гарантований, проте, здійснити його виявилося не так легко. Убальдіні був родичем папи римського і ще за нього заступилась впливова італійська колонія Львова, що вплинуло на суддів. Однак найцікавішим виявилось те, що дружини суддів не давали чоловікам спокою ні вдень, ні вночі, адже це було таке романтичне вбивство! Та й жертва визнала себе винною і просила не карати вбивцю. І не покарали!
        Ще одна романтична історія пов’язана з Ядвішкою Лушковською, дочкою збіднілого купця. Вона проживала у другій чверті XVII ст. у будинку №30 на площі Ринок. У 1634 р. до Львова приїхав король Владислав IV Ваза. Проїжджаючи через Ринок, він побачив у вікні Ядвішку – і закохався на все життя. Він забрав її до свого палацу у Варшаві. У вищих колах всі були обурені. Вважалося, що Ядвішка Лушковська причарувала короля. І тоді було вирішено вдатися до рішучого кроку –у 1637 р. короля одружили з австрійською принцесою Цецилією Ренатою. На вимогу королеви Ядвішку переселили до Уяздовського палацу. Однак і це не допомогло. В кінцевому результаті Ядвішку видали заміж за шляхтича Яна Випинського. Король овдовів, одружився вдруге, але своє кохання не зрадив. На руках у Ядвішки він і помер. Вона залишилась на самоті, оточена загальною ненавистю, і подальша доля львівської красуні невідома.
        Чортівські скелі – підльвівська місцина, розташована між Винниками та Лисиничами. Ця лісиста гора відома з найдавніших часів. Кажуть, що колись тут були залишки мурів якогось замку. Ігуменя-бенедиктинка Йосифа Кун вже на початку XIX ст. провела на цю скелю східці з поручнями і на самому верху встановила альтанку з верандою. З першої половини позаминулого століття цю місцевість почали залюбки відвідувати мешканці Львова, а за часів Івана Франка, який теж тут бував не раз, розповідали, що на скелі цвіли едельвейси. Відома також легенда про дракона, який оселився на цій скелі і щомісяця вимагав, щоб йому з Винників приводили молоду дівчину, яку він поїдав. Селяни нічого не могли вдіяти з драконом. Але одного разу молодий мисливець наважився прийти до дракона замість своєї нареченої, на яку випав жереб. Він одягнув жіноче вбрання. Коли дракон простягнув пазурі, переодягнутий мисливець несподівано відрубав йому голову мечем. Кажуть, дотепер на скелях можна побачити сліди від його пазурів.


Пам’ятки архітектури:


• Ансамбль площі Ринок з ратушею XIV-XIX ст.
• Готель «Жорж» 1900 р.
Збудовано на місці давнього готелю Жоржа Гофмана (1793 р.). На фасаді – рельєфне зображення св. Юрія (Георгія) – змієборця роботи А.Попеля.
• Порохова вежа 1556 р. (вул. Підвальна, 4)
Найбільша у системі фортифікацій міста. Хоча вежа і займає велику площу (товщина стін 3 м), внутрішнє приміщення мале. В наші дні тут розмістився Будинок архітектора.


Музеї:


• Державний природознавчий музей НАН України (вул. Театральна,18)
З 1868 р. цей будинок належав графу Дзєдушицькому, вченому і колекціонеру. Саме його колекція і послужила базою для створення природознавчого музею.

• Аптека-музей «Під Чорним Орлом» (вул. Друкарська,2)
Відкрито 1966 р. в приміщенні давньої аптеки (1775 р.) В 1923-1939 роках її власником був український фармацевт Михайло Терлецький. Музей нараховує понад 8 тис. експонатів, аптека виробляє за старовинними рецептами «Залізне вино»

• Державний меморіальний музей М.Грушевського (вул. Франка, 154)

• Італійське подвір’я (пл. Ринок, 6)
Внутрішнє подвір’я, облаштоване за зразком подібних італійських забудов. Тут працює кав’ярня, часто влаштовують виставки, презентації, концерти.

• Личаківський цвинтар, історико-архітектурний музей (вул. Пекарська, 95)

• Літературний Львів першої половини ХХ ст. (вул. Гвардійська, 81/9)

• Львівська галерея мистецтв (вул. Стефаника, 3)

• Львівський історичний музей (Чорна кам’яниця) (пл. Ринок 4-6)
Унікальна пам’ятка архітектури XVI-XVII ст., аналогів якої, мабуть, не має у всій Європі. «Весь фасад викладений «брильянтовим» рустом – невеликими кам’яними блоками, які мають форму брильянта, одного з варіантів гранування алмазу. Спочатку рустування було білим, але з часом почорніло. Адже русти зроблені з пісковику, пористого каменю, який активно поглинає пил і сажу… Біля входу – невеликий кам’яний виступ, лавочка для сторожа» (Б.Мельник «Вулицями старовинного Львова»).

• Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка (вул. Франка, 150-152)

• Львівський музей історії релігії (пл. Музейна, 1)

• Львівський палац мистецтв (вул. Коперника, 17)

• Музей давніх пам’яток Львова (вул. Ужгородська,1)

• Музей етнографії та художнього промислу (пр. Свободи, 15)

• Музей меблів та порцеляни (пл. Ринок, 10)

• Музей мистецтва давньої української книги (вул. Коперника, 15а)

• Музей народної архітектури та побуту (вул. Чернеча Гора,1)

• Музей пивоваріння (вул. Клепарівська,18)

• Музей сакральної барокової скульптури XVІІІ ст. ім. Пінзеля (пл. Митна, 2)

• Музей старовинної зброї «Арсенал» (вул. Підвальна, 5)\
Арсенал збудований в 1556 р. під керівництвом І.Лиса. Він використовувався і як в’язниця і як склад. А сьогодні це єдиний музей такого рівня не тільки в Україні, але й в усьому колишньому СРСР. 

• Національний музей 1905 р. (пр. Свободи, 20)
Створено на основі особистої збірки ікон митрополита Шептицького під назвою «Церковний музей». Директором був Іларіон Свенціцький.


Храми і монастирі:


• Ансамбль Успенської церкви 1572-1629 рр. (вул. Руська, 7)
Чудовий приклад архітектури доби Відродження.
Він складається з каплички Трьох Святителів, дзвіниці (вежі) Корнякта та церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Вежа висотою 65,8 м має назву від прізвища свого фундатора, одного з найбагатших купців Костянтина Корнякта. Вежа збудована в 1572-1578 рр. архітектором Петром Барбоном. На вежі Корнякта знаходиться відомий львівський дзвін «Кирило» діаметром 120 см.
Трьохсвятительська каплиця споруджена в 1578-1584 рр. в ренесансному стилі архітектором А.Підлісним.
Успенська церква – збудована в 1591-1629 роках архітекторами Павлом Римлянином та Войцехом Капіносом, закінчив будову Амброзій Прихильний. Посвячення церкви відбулося 26 січня 1631 р. архімандритом Петром Могилою.

• Ансамбль Вірменського собору 1356-1363 рр. (вул. Вірменська, 7)
Збудована архітектором Дорінгом на кошти вірменських купців. Ансамбль собору складається з собору, палацу вірменських архієпископів та приміщення колишнього жіночого монастиря. На подвір’ї збереглись рештки старовинного кладовища.

• Кафедральний собор 1360-1493 рр. (пл. Кафедральна, 1)
Єдина пам’ятка церковної готики у Львові. До кінця XVІІІ ст. довкола собору існувало кладовище. Згодом за наказом імператора Йосифа ІІ церковні кладовища були знесені. Від старого цвинтаря залишилася тільки каплиця Боїмів (єдина з шести) – гробниця львівської купецької родини Боїмів збудована у 1609-1615 рр.

• Костел св. Марії Магдалини 1600 р. (вул. Бандери,8)
Сучасна споруда збудована у XVIIІ ст. 1841 р. монастирські приміщення було облаштовано під в’язницю для жінок. Сьогодні в костелі міститься органний зал – філія Львівської філармонії.

• Костел св. Антонія 1718 р. (вул. Личаківська, 49а)

• Церква василіан св. Онуфрія 1550 р. (вул. Хмельницького, 36)
У церкві поховано першого львівського друкаря Івана Федорова (його друкарня постала при монастирі василіан 1573 р.).

• Монастир Бенедиктинок (вул. Вічева, 2)

• Львівська іудейська релігійна громада (синагога) (вул. Братів Міхновських, 4)

• Костел єзуїтів св. Петра і Павла 1610-1635 рр. (вул. Театральна, 13)
Архітектор Д. Бріано, збудований на зразок церкви Іль Джезу, що у Римі. Це один з найбільших храмів у Львові – 26 метрів висотою і вміщає 5 тисяч осіб.
Єзуїти велику увагу приділяли освіті і тому ними було збудовано багато шкіл – колегій. Львівська колегія єзуїтів була збудована 1608 р. Тут навіть навчався майбутній гетьман Я.Вишневецький. А ще припускають, що в колегії ще навчався Б.Хмельницький. 

• Собор св. Юра 1744-1761 рр. (пл. Св. Юра, 5)
Виконаний у стилі рококо.
Збудований архітектором Б. Меретином коштом єпископів Афанасія та Льва Шептицьких. На цьому місці князь Лев (за іншою версією, його дядько, князь Василько) збудував первісну дерев’яну церкву та монастир св. Юра. Інтер’єр собору оздоблював К.Фесінгер, стінні розписи та ікони виконав Л. Долинський та Ю. Радивилівський, зовнішнє оздоблення та браму - М.Філевич, аттик собору увінчує статуя св. Юрія Змієборця, вирізьблена І.Пінзелем. Навпроти входу до собору стоїть Митрополичий палац. У соборі є найдавніший львівський дзвін діаметром 71 см та вагою 415 кг.

• Храм Архистратига Михаїла (вул. Винниченка,22)

• Церква Преображення Господнього 1875-1898 рр. (вул. Краківська, 21) 
Споруджена за проектом С. Гавришкевича на місці колишнього костелу та монастиря тринітаріїв. 

• Храм Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Личаківська, 175)
Це остання храмова споруда, збудована перед Другою світовою війною. Недалеко від церкви знаходиться парк, заснований 1892 р. 

• Храм Матері Божої неустанної помочі 1340 р. (вул. Сніжна,1)

• Костел домініканців Божого Тіла (зараз – церква Святої Євхаристії)
Знаходиться на площі Музейній, збудований з дерева у другій половині XIV ст. Після спалення в 1403 р. його відбудували з каменю та цегли в готичному стилі. Теперішній храм споруджено в 1749-1764 рр. коштом гетьмана Потоцького під керівництвом Яна де Вітте.
Слово “dominicanes” означає домініканці. Якщо докладніше його розділити, то буде “dominicanes”, що означає “пси Господні” (це поясню зображення пса на гербі). На рахунок смолоскипу, легенда розповідає, що матері Домініка де Гусмана (засновника ордену) перед тим, як вона мала народити його, наснився ангел і сказав : «Ти народиш смолоскип, який спалить ворогів святої віри». Слід зазначити, що домініканці досить довгий час керували інквізицією.
Коли монастир перетворили на монастир, в ній навчався Маркіян Шашкевич.
На території монастиря знаходиться музей історії релігії.
З домініканським монастирем пов’язана драматична історія Гальшки Острозької (середина 50-х років XVI ст.). Гальшка була єдиною спадкоємицею частини величезних маєтностей роду Острозьких. Однак вона не збиралася заміж, хоча претендентів на її руку було багато. Гальшка була повінчана силою з Лукашом Гуркою, улюбленцем короля. Але мати Гальшки, користуючись покровительством матері короля Бони, три роки не допускала до дочки небажаного зятя. У 1559 р. Бона виїхала в Італію. Гальшка, рятуючись від законного чоловіка, втекла до Львова і заховалась в монастирі домініканців. Одного дня львів’яни прокинулись від звуків пострілів. Це Гурка почав облогу монастиря. Коли перерізали водогін, монастир здався. Але за час облоги Гальшка встигла обвінчатися з князем Семеном Слуцьким. Проте захистити дружину він не зміг. Гальшку спочатку тримали у Високому замку, а після того як король визнав її чоловіком Гурку, той відвіз її в свій замок Шамотули у Польщі. Але Гальшка так і не визнала його своїм чоловіком, а через декілька років померла. Мешканці Шамоту і досі показують «вежу чорної княгині». Так називали Гальшку, бо вона завжди ходила в чорному одязі.

• Храм пророка Іллі (вул. Кривчицька дорога, 113)

• Костел св. Ельжбети (сьогодні – церква св. Ольги та Єлизавети УГКЦ) 1903-1922 рр. (вул. Кропивницького, 1)
Споруджена за проектом архітектора Т.Тальовського коштом католицького архієпископа Юрія Більчевського та львівських залізничників; він стоїть на лінії головного європейського вододілу.
• Костел Августинів св. Анни (сьогодні – церква св. Анни УГКЦ) 1505 р. (вул. Городоцька, 32)
Первісний дерев’яний костел згорів 1509 р., сучасна споруда походить із середини XVIIІ ст.
• Костел бернардинців св. Андрея Апостола (сьогодні – церква св. Андрія Первозванного УГКЦ) (пл. Соборна, 3)
Колишній бернардинський монастир був закладений львівським старостою А.Одровонжем 1460 р.
Колись монастир був доволі укріпленим і захищав місто від ворогів. Сьогодні збереглась тільки східна оборонна стіна з Глинянською вежею. У дворі монастиря знаходиться криниця. Легенда розповідає, що 1648 р. в криницю були скинуті трупи вбитих львів’ян, які хотіли відчинити ворота Б.Хмельницькому.
В приміщені монастиря закладений архів Давніх актів – сьогодні Центральний державний історичний архів, який є одним з найкращих в Європі. 

• Церква Стрітення Господнього (вул. Винниченка, 30а)
Розміщена у колишньому костелі кармеліток, у 1642-1644 рр. збудованому разом з монастирем кармеліток. Будову здійснено фундацією краківського каштеляна Якуба Собеського та його дружини Теофілі Данилович – батьків Яна ІІІ Собеського.

• Церква Великомученика Юрія (вул. Чернівецька, 4)

• Церква св. Великомучениці Параскеви П’ятниці 1644 р. (вул. Хмельницького, 77)
Є однією з найстаріших церков міста, бо існувала ще в ХІІІ ст. і була тоді дерев’яною. Наявність бійниць свідчить про те, що церква була збудована як фортеця. Всередині знаходиться унікальний іконостас (нараховує понад 70 ікон), який є одним з найдавніших в Україні, створений Ф.Сеньковичем.

• Церква св. Апостолів Петра і Павла 1668-1798 рр. (вул. Личаківська, 82а)
Збудована як монастир паулінів. Після скасування ордену в 1786 р. він перейшов у власність українців, сюди було переведено з Кайзервальда парафію св. Хреста. Фасад церкви прикрашає образ роботи Луки Долинського, поряд з церквою – кам’яні фігури св. Петра і Павла кінця XIX ст. В самій церкві є іконостас роботи Луки Долинського.

• Костел св. Івана Хрестителя 1260 р. (пл. Старий ринок, 3)
Найдавніший у Львові. Костел був споруджений для дружини князя Лева. Протягом століть він багаторазово перебудовувався, сьогодні тут розміщено музей давніх пам’яток Львова.

• Церква Святителя Миколая 1292 р. (вул. Б. Хмельницького, 28)
Збудована на місці головної надвірної церкви князя Льва. Це одна з найстаріших пам’яток давнього Львова. Сучасного вигляду церква набула в кінці XVII ст. 

• Монастир францисканців 1707-1902 рр. (вул. Короленка, 1)

• Монастир сакраменток 1743-1880 рр. (вул. Тершаківців, 1)

• Костьол св. Урсули 1685 р. (1785 р. – протестантська кірха, сьогодні – церква євангельських християн-баптистів) (вул. Зелена, 116)

• Костел св. Лазаря 1620 р. (вул. Коперника, 27)
Був закладений при домі для бідних та шпиталі. Біля костелу є криниця, яку «охороняють» два кам’яні леви XVII ст.., що походять із старої ратуші.

ТЕАТРИ:
• Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С.Крушельницької 1897-1900 рр. (пр. Свободи, 28)
Збудований за проектом З. Горголевського. Фронтон театрального будинку вінчає скульптурна композиція алегоричних фігур: Слава з пальмовою гілкою (в центрі), зліва – Геній драми і комедії, справа – Геній музики. Чотириярусна зала вміщує 1000 глядачів. Під час прем’єрних вистав сцену закриває парадна завіса «Парнас», виконана Г. Семирадським.

• Національний академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької (вул. Лесі Українки, 1)
Працює у приміщенні давнього театру Скарбика. В 1837-1842 роках коштом мецената графа Ст.. Скарбика було збудовано театр на 1460 місць – третій за величиною у тодішній Європі. Прем’єрною виставою була комедія львів’янина, відомого польського драматурга, графа Олександра Фредра (діда митрополита Андрея Шептицького). Коли вже було споруджено Оперний театр, цей зал використовували як філармонію, пізніше відкрили в ньому один з перших львівських кінотеатрів «Лев».

• Львівський молодіжний театр ім. Леся Курбаса (вул. Леся Курбаса, 3)

ПАРКИ:

• Стрийський парк. У давні часи тут був великий лісовий масив. У 1356 р. король Казимир ІІІ подарував його Львову. В 1879 р. на його основі було розроблено парк. Починаючи з 1894 р. у верхній частині парку регулярно влаштовувалися виставки, а з 1921 р. тут діяли Таргі Всходнє («Східний ярмарок»).

• Парк ім. І.Франка – найстаріший у Львові та один з найстаріших у Європі. В XVI ст. львівський міщанин Мельхіор Шульц-Вольфович заклав на своїх ділянках парк. У XVIIІ ст. парк став власністю міста, в його центральній частині побудовано арену, де виступали мандрівні циркачі. 1799 р. його новий власник П. Гехт облаштував парк у французькому стилі та збудував казино. З тих часів тут збереглась тільки альтанка. В середині XIX ст. парк знову став власністю міста, його облаштували в англійському стилі – цей вигляд зберігся дотепер.

• Парк Високий Замок (30,8 га) розташований на Замковій горі, де колись був королівський замок. Заліснення схилів цієї піщаної гори почалося 1835 р., через декілька років вона була вже вирівняна та засаджена деревами. Згодом тут збудували ресторан, влаштували декоративний грот з криницею, біля якої поставлено кам’яних левів, спроваджених сюди зі старої ратуші. 1869 р. почалося насипання кургану на честь 300=ї річниці Люблінської унії, сьогодні на верхівці кургану – оглядовий майданчик, найвища точка міста.1957 р. на Високому замку було збудовано телецентр і трансляційну вежу.

17 вересня 2010 р.

Рід Бадені

Власник палацу у Буську, Казимир Фелікс Бадені, походить зі шляхетного роду. Бадені – рід гербу Бонча, який являє собою щит блакитного кольору, на якому розташований білий єдиноріг. Цей символ уособлював доброчесність, обережність, чистоту. Герб і досі можна побачити над парадними дверима у палаці.

15 вересня 2010 р.

Мостиська



Палац в передмісті Рудники був заснований у 1825 р. Антонієм Страхоцьким. А далі вже власники змінюються і врешті-решт палац переходить у власність Гелени Борковської. Молода графиня виходить хаміж за графа Едварда Холонєвського і залишаєтсья там жити. Граф зібрав в палаці велику бібліотеку, порцеляну, картини. Однак в часи Першої світової війни усе було зруйновано і втрачено. В ті часи в палаці знаходився штаб російської армії. А в 30-ті роки ХХ ст. тут починає діяти школа.

Пам’ятки архітектури:

• Палац Антонія Страхоцького, 1825 р., тепер тут школа (передмістя Рудники)
• Домініканський монастир (1404 р.) з діючим костелом Матері Божої Неустанної Помочі (1598 р.)
• Костел Різдва Івана Хрестителя (1404 р., 1604 р.)
• Філіальна каплиця Відвідання Єлизавети Пресвятою Марією, тепер греко-католицька церква (1636 р.)

Як добратися:

Зі Львова в Мостиська можна добратися з автостанції головного залізничного вокзалу. Інший варіант - електропоїздом Львів-Мостиська від приміського вокзалу (виходити на станції Мостиська І).

Поповичі


Про багатокілометровий пояс оборонних укріплень у Польщі знають всі. Сьогодні в них створена ціла туристична інфраструктура довкола фортеці Перемишль.


В Україні ж останніми роками лише завдяки фестивалю «Фортмісія» щось трохи відомо про форт у с. Поповичі. Однак інформація як така відсутня.


Усім туристам, які бажають відвідати частину укріплень перемишльського кільця, які знаходяться на території України, доведеться запастися gps-навігатором, картами і терпінням, а також мати при собі документ чи сповістити про себе прикордонникам. Прикордонна застава знаходиться у с. Циків, пост – у с. Поповичі.


Отже, згадаємо історію. А вона каже, що наприкінці 1914 року російські війська почали штурмувати Перемишль. Австро-угорська влада до цього була готова, тому не тільки саме місто було перетворене на фортецю – з середини ХІХ століття довкола міста будувався 45-кілометровий пояс оборонних укріплень — фортів.

«Плешевичі», «Марушка Ліс», «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці» – форти перемишльського кільця. Отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ. Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії в 1914 р. Форти знаходились або на вершинах пагорбів, або на їхніх східних схилах, все залежало від місцевості.


Між фортами знаходились відокремлені постійні артилерійські позиції. Усі форти розтягнулися вздовж українсько-польського кордону у відстань 6 км.

Спочатку будувалися з цегли, а потім – з бетону. Кожен форт є унікально-спроектованим інженерами.


Це єдині форти в Європі, які ніколи не були завойованими. Якщо противник наближався і не було жодних шансів на перемогу, то форти підрималися. До нашого ж часу збереглися тільки уламки.

Щоб ознайомитись із фортифікаціями, необхідно дістатися до села Поповичі Мостиського району Львівської області. Доїхати туди можна рейсовим автобусом зі Львова (маршрут Львів—Циків).


Аби найкраще орієнтуватися у лісі, слід мати карту й компас, бажано — GPS-приймач. Біля автобусної зупинки дорога роздвоюється: на північ — до сіл Плешевичі та Биків і далі — до міжнародного переходу «Шегині», на захід — до села Циків. Якщо рухатись останньою, то за 200 метрів від роздоріжжя слід звертати вправо на польову дорогу з численними відгалуженнями у бік лісу — в околицях Поповичів проводиться видобування газу. Газова вишка і є орієнтиром, підніматись слід у її напрямку, намагаючись обійти вишку з півдня.

...Аби дістатися найцікавішого та найкраще збереженого форту «Дзєвєнчиці», треба, рухаючись від «Поповичів» у західному напрямку, перейти на сусідній пагорб. Для цього потрібно перетнути просіку, пройти через ліс. Самим краєм лісу іде польова дорога, яка й приводить до входу у форт «Дзєвєнчиці». Цей форт зберіг свою багатоярусну будову, стежка, що йде колишнім ровом поряд з укріпленнями, має численні відгалуження. У форті є кілька коридорів. Найдовший із них — 200-метровий підземний хід, який веде від зовнішніх стін до внутрішнього двору. Щоб пройти ним, необхідно мати потужний ліхтар. Слід пам’ятати, що в одному з бічних відгалужень коридору є глибокий колодязь. У внутрішній частині форту можна оглянути приміщення колишніх казематів...

Матеріал використано з сайту www.karpaty.net.ua

Пам’ятки архітектури:

Форт 1875 р.

Як добратися:

Зі Львова маршруткою з головного залізничного вокзалу Львів-Циків

14 вересня 2010 р.

Урочище Холодний Яр

Лісовий масив. Легенда розповідає, в часи монголо-татарської навали в лісах біля р. Сріблянки ховалася Меланка Холодна з дітьми. А через деякий час до неї приєдналия інші втікачі і таким чином виникло ціле поселення. За іншого боку назва могла виникнути через те, що в лісах і балках тут влітку збирається холодне повітря і тому дме прохолодою. Власне через це місцеві жителі і назвали так це місце.


Пам’ятки архітектури:


• Мотронинське городище скіфського часу, VII-IV ст. до н.е.

• Свято-Троїцька церква Мотронинського монастиря, 1804 р.
За переказами тут вінчався Хмельницький.

• Тисячолітній дуб Максима Залізняка
Дуб має висоту понад 30 м, а стовбур можуть охопити сім чоловік.

• Атаманський парк з цілющим жерелом «Живун»
Парк займає площу майже 400 га, розташований між селами Медведівка та Головківка. На території парку є багато ставків, але цілюща дія належить джерелу «Живун». Вода за своїм складом близька до «Нафтусі».

• Черкаський бір

• Печери Холодного Яру
Довжина підземних ходів сягає 28 км. Вважають, що ходи у свій час з’єднували Мотронинський монастир з сусідніми – Жаботинським та Онуфрієвським. Колись всередині печер були розташовані дві підземні церкви, багата бібліотека.



Як добратись:

Найближче місто:Чигирин, Кам'янка

Що знаходиться поруч:

Чигирин, Суботів (Іллінська церква).

7 вересня 2010 р.

Селище

Тиврівський р-н

Пам’ятки архітектури:

• Руїни Черленківського замку XVІ-XVІІІ ст.
• Старий млин ХІХ ст.

Як добратися:

Карта