21 серпня 2010 р.

Стрий



Точна дата заснування Стрия невідома. Як видно з археологічних знахідок він існував вже в добу Київської держави і Галицько-волинського князівства. Зростанню Стрия сприяло його розташування на перетині двох важливих шляхів, один з яких йшов вздовж північних схилів Карпат, а другий вів до карпатських перевалів.

У 1385 р. Стрий вже був адміністративним центром волості (повіту). Через два роки Галицьке князівство, знекровлене в боротьбі проти нападів Золотої орди, було захоплене Польським королівством. Король Владислав Ягайло на початку д XV ст. уступив Стрийський повіт своєму братові Свидригайлові, а той, незабаром, передав ці землі князеві Федюшкові Любартовичу, синові Любарта-Дмитрія, князя Волині.

В руках Любарта Стрийська волость залишалась до 1430 р. Пізніше, аж до кінця XVII ст., державні маєтки Стрийського повіту передавались в пожиттєве володіння польським магнатам, яких призначали на посаду старост - представників короля. Юридично, міське управління вважалось непідвладним їм, однак на практиці влада в місті опинялась в залежності від старост та їх управителів.

На підставі королівський привілеїв 1431 і 1460 р. міське управління в Стрию здійснювалось відповідно до так званого Магдебурзького права. Згідно з ним міське управління (магістрат) складалось з ради, на чолі якої стояв бургомістр, і судової лави, очолюваної війтом. Резиденцією старости та їх намісників був замок, а магістрат урядував в ратуші.

Місто було оточене земляним валом, інший вал з частоколом відокремлював від передмість центральну частину міста - площу Ринок з навколишніми вулицями. Лише ця частина Стрия вважалась містом в юридичному розумінні слова: всіма правами міщан користувались лише ті, що володіли нерухомим майном у межах міста. Мешканці передмістя Лани становили окрему передміщанську громаду, залежну від магістрату.

Передміщани що жили на Підзамчі, від магістрату не залежали, а були підданими магнатів - королівських старост, як і селяни-кріпаки королівських сіл Стрийщини. Згодом виникла частина міста, що звалась Шумлявщиною, за прізвищем українських шляхтичів Шумлянських. На землях, що були власністю війтів, виникло передмістя Війтівство. Переважну більшість населення становили українці, зростала кількість поляків. Значну частину населення становили євреї.

В першій половині XVII ст., в Стрию виникло чотири братства, які об'єднали широкі кола українського населення міста та передмість. При братствах діяли школи, які переросли у важливі культурні осередки, центри розповсюдження рукописної та друкованої книги. У 1784 р. відкрито першу державну школу, так звану нормальну, або головну, повітову школу.

Більшість ремісників міста була об'єднана в цехові організації. Одним з перших створились цехи кушнірів, а згодом й шевський, гончарський, ткацький, кравецький, об'єднаний цех ковалів, слюсарів, мечників та золотарів, а згодом й боднарський. Крім ремісницьких майстерень, були й гуральні та водяні млини (так, в середині XVIII ст. на річці Стрий та її притоках було 7 млинів). В 1809 в Стрию з'явилась перша аптека.

Стрий відіграв важливу роль у розвитку торгівлі Галичини. Стрийські купці підтримували торгівельні зв'язки з містами не лише Галичини, а й Закарпаття, Буковини, Молдавії та Наддніпрянщини. Про значне місце торгівлі в житті міста свідчить зображення купця-подорожнього на старовинному міському гербі.

У 1907 р. почали діяти газівня, де, з вугілля, виробляли газ для освітлювання вулиць і приміщень. На початку XX ст. виникають також промислові і сільськогосподарські кооперативні установи. З молочарні в с. Завадів виріс "Маслосоюз" у Стрию, який незабаром поширив свою діяльність на всю Галичину і налагодив експорт молочних продуктів до Англії та інших країн. У Стрию відкрили свої філії також кооператив "Народна торгівля", товариство "Сільський господар", товариства взаємних забезпечень "Дністер" та "Карпатія".

У вересні 1891 р. в Стрию відбулось перше віче жінок Галичини. Це віче, яким керували письменниці Наталія Кобринська та Євгенія Ярошинська, висловило протест проти нерівноправного становища жінок в суспільному та культурному житті, висунуло вимогу створити українські жіночі гімназії. 29 листопада 1893 р., на окружному вічі, скликаному в Стрию товариством "Підгірська рада", виступив І.Я. Франко.

9 липня 1910 р. у Стрию готували одну з найбільших, в регіоні, демонстрацію в знак протесту проти вбивства студента Адама Коцка, який брав участь у русі за створення у Львові українського університету. Бачучи наскільки великого резонансу набула тут ця подія, намісник Галичини Бобжинський, особистим розпорядженням, надіслав до Стрия два відділи гусарів з Городка, батальйон піхоти з Перемишля і додаткові поліцейські підкріплення.

Фактично, наприкінці XIX ст. Стрийщина вийшла на одне з перших місць у Галичині за рівнем національної свідомості й організованості. Велика заслуга в цьому належала Євгенові Олесницькому, який у 1891-1909 роках був адвокатом у Стрию, з 1901 представляв Стрийщину в соймі Галичини, а в 1907 р. - у віденському парламенті. З 1892 р. він став головою новоствореної стрийської філії просвіти. Активно діяло і товариство "Міщанська бесіда", яке очолював парох церкви на Ланах, талановитий письменник Олекса Бобикевич.

Розпочалась перша світова війна. Стрий став місцем народження легіону "Українських січових стрільців". Сюди ж на заклик "Головної української ради" і Бойової управи прибули близько 10 тисяч добровольців. Однак австрійська влада, побоюючись формуванню такої могутньої сили погодилась прийняти тільки десять сотень - по 250 стрільців. 3 вересня вони вирушили на вистрій до Закарпатської України.

14 березня 1990 року, вперше на Україні, над будинком Стрийської міської Ради піднято український національний жовто-блакитний прапор. Виконком міської Ради народних депутатів, на вимогу новообраних депутатів міської Ради народних депутатів та за підтримки деяких депутатів Верховної Ради розглянув резолюцію мітингу від 11 березня 1990 року про встановлення на будинку міської Ради поряд з державним прапором УРСР національного прапора України.

Перегорнуто ще одну сторінку життя міста. Попереду вже новітня історія, не менш трагічна...

stryi.com.ua