Гвіздець

Коломийський р-н

Гвіздець - селище міського типу, центр селищної ради. До архітектурних пам'яток належить 1. Костел Бернардинів. 2. Синагога. 3. Церква Святого Іллі. 4. Ратуша. Розташований на правому березі річки Чорнява - притоки Пруту, за 20 км. від районного центру м. Коломия, 22 км. - Городенка.

Час заснування селища Гвіздець невідомий, але аналіз історичних джерел вказує, що поселення на місці сучасного селища існувало ще в XIII-XIV ст. В письмових документах XIV ст. про Гвіздець говориться вже як про значний населенний пункт.

В 1416 році володарем с. Гвіздець став Васко Пептукович.

Стефан Томашевський в книзі "Матеріали до історії Галичини" наводить дані про те, що 28 серпня 1648 року в містечку Гвіздець, Ян Теодорик Потоцький написав до шляхти галицької землі Універсал, яким закликав їх збиратися проти селян - бунтівників.

В XVI столітті Гвіздець належав Бучацьким, потім Потоцьким і Пузинам. На початку XVIII століття князь Козельський Міхал (Михайло) Пузина (помер в 1724 році), писар великий Литовський виїхав в Польщу. Тут він одружився на Софії Потоцькій і в 1715 році з дозволу Львівського єпископа Яна Скарбка заснував у Гвіздці дерев'яну резиденцію-кляштор бернардинів.

В 1730 році, після того, як згорів дерев'яний костел, удова Міхала Пузини Софія розпочала будівництво мурованого костелу.

Євреї в Гвіздці вперше згадуються в історичних документах 1635 року. Вважається, що перша синагога була побудована в Гвіздці між 1635 - 1650 роками. Вже в 1712 році в Гвіздці податки платило 40 сімей євреїв. Влітку 1731 року євреї Гвіздця закінчили реконструкцію дерев'яної синагоги. 

 Головним завданням цієї реконструкції була переконфігурація стелі молитовного залу. Низьку стелю було перероблено в високий дерев'яний купол з вигином. Цей купол був, очевидно першим в синагогах області. Інтер'єр реконструйованої синагоги був покритий складними картинами, які відображали єврейські написи і велику кількість міфологічних і реальних тварин на рослинному фоні.

 В 1765 році Гвіздець був в основному єврейським містечком. Єврейське населення складало 541 чоловік, що складало приблизно 60% населення.

 

Нема ніяких даних про антисемітські настрої в Гвіздці. Думається, що ці настрої гасились владою сім'і Пузинів, яка була патроном як костелу з кляштором Бернардинів, так і синагоги.

 В 1855 році в центрі Гвіздця греко-католики побудували церкву Іллі. Років через тридцять її перенесли на околицю містечка. По перепису населення 1931 року в Гвіздці проживало 615 душ греко-католиків.

В даний час в приміщенні хазяйнує православна церква.

 У 1475 році, в часи Галицького князівства, Ян Прокопович з Гвіздця був найпершим фундатором костелу. У відомостях, поданих з 1615 - 1623 років згадується, що костел був знищений татарами.

В головному вівтарі були різьблені фігури святих, а саме: Францішек, Міхал, Клара, Антоній. Там же знаходився образ Найсвятішого Серця Ісуса. На новому амвоні розміщені врятовані різьблені фігури євангелістів.

 Костел розміщений на північ від ринку містечка Гвіздець і скерований на схід. Мурований з цегли, з використанням каменя, штукатурений. Однонефовий з мілким трансептом, не зовсім квадратовим презбітеріумом, замкнений прямою стіною.

До презбітеріуму від півночі прилягає прямокутна комора, а від півдня - захристія і стіни кляштору.Неф типу стіноколонний має властиве прясло, до якого зі східного боку прилягає півпрясло, яке відрізняється через розбудовану артикуляцію стін і склепіння. Так само із заходу є додатково продовжений такий самий вигляд на відстані, що служили для розміщення музичного хору, який з'єднується з вежами в їх основі. Завдяки особливим триповерховим фланкованим вежам костел чудово виділяється на навколишньому фоні. Лінія фасаду особливо гармонійна з випуклою серединною частиною м'якими внутрішніми зарисованими увігнутими лініями елеваціями веж і глибокими заглибинами на стиках між всіма частинами.

З XVIІІ століття і до кінця ІІ світової війни у кляшторі проживали монахині.

План Гвіздця

Палац князя Пузини. Початок ХХ ст.

Дерев'яна синагога

В Молитовному залі

Костел.Початок ХХ ст.

Головний вівтар виготовив Фердинанд Маєрський з Перемишля у 1890-1892 роках, необароковий, дерев'яний, архітектонічний, одноосьовий, одноповерховий, Площина середня, укріплена з кожної сторони трьома колонами, композиційними, на високому подвійному цоколі, які підтримують карнизи, виламані понад підпорами і перервані на середині. Понад карнизами на осі внутрішніх ризалізованих середніх колон є фрагменти розірваного причілка. На вівтарній стіні є хрест з Розп'яттям Христа - XVIII ст., на засуві - Найсвятіше Серце Ісуса. В засуві - образ "Найсвятіше Серце Ісуса". По боках різьби - дерев'яні поліхромовані: Святий Францішек, Архангел Михаїл, Свята Флара і Святий Антоній (приблизно 1739 року). На причілку різьби Ангелів, що стоять на колінах, в центрі різьби - Бог Отець і Невизначений образ. Вівтар Матері Божої Ченстоховської (від півночі), виконаний Фердинандом Маєвським у 1894 році. Будова схожа до головного вівтаря. У прямокутній звисаючій площині - образ Матері Божої Ченстоховської, на засуві - образ Непорочного Зачаття Марії. Вівтар Святого Антонія (від півдня) виконав Фердинанд Маєвський в 1890-1892 роках. Структура аналогічна до попереднього, а в площині - образ Святого Яна з Дуклі. 

Головний вівтар.

Матеріал взято з сайту gvozdets.if.ua

Фото взято з mr-brut.livejournal.com

Пам’ятки архітектури:

Комплекс Бернардинського монастиря 1723-1735 рр.

Як добратися:


View Larger Map

Читати далі

Шевченкове

Церква св. Пантелеймона – одна із небагатьох святинь княжих часів, що збереглася до наших днів на розлеглих теренах Галицької землі.

Церква розташована на високому (до 60 м) правому березі Дністра.

Ця споруда – унікальна, оскільки є єдиною збереженою на сьогодні пам’яткою білокам’яної архітектурної школи Галицького князівства.

Церква існувала вже у 1194 р.

Залишки земляних укріплень, вигідне географічне розташування, контроль над давньою дорогою через Дністер до дитинця вказують на існування тут укріпленого форпосту княжого Галича, наймовірніше – монастиря.

На стінах церкви збереглися кириличні написи і рисунки ХІІ-XVII ст.

Матеріал використано з «Галицька брама» №9(45)

Читати далі

Брест

"Я умираю, но не сдаюсь! Прощай, Родина" - цей надпис був зроблений на стіні одним із захисників Брестської фортеці 20 червня 1941 року і став став стержнем тих сумних подій.

"Несколько недель защитники Брестской крепости стояли насмерть, сдерживая во много раз превосходящие силы противника, который с бешеной злобой рвался на восток, к сердцу нашей Родины - Москве. Это был массовый подвиг многонационального гарнизона, в котором мужественно сражались до последнего патрона, гранаты, штыкового удара русские и украинцы, белорусы и грузины, узбеки и казахи, армяне и азербайджанцы, адыгейцы и черкесы, татары и башкиры. Здесь стояли насмерть многие славные сыны более тридцати национальностей Советского Союза. Многие из защитников крепости на Буге пали смертью храбрых на поле боя, некоторые из них ранеными и контужеными оказались во вражеском плену, прошли через муки и страдания, но не склонили головы перед врагом: продолжали бороться в подпольных организациях, а те, кому удалось бежать из-за колючей проволоки, сражались с фашистами в рядах партизан на земле Чехословакии, Польши, Франции, Италии, Югославии и других европейских стран". П.М. Гаврилов, учасник оборони Брестської фортеці, Герой Герой Радянського Союзу

 

Історія Брестської фортеці

На місці сучасної Брестської фортеці колись було селище Бересття.

Вперше про нього згадується в 1019 р. в "Повісті временних літ".
 

В період багатовікової історії місто не раз ставало причиною суперечок між київськими, турівськими, волинськими, литовськими князями та польськими королями.

Ці землі багато раз переходили з рук в руки, входили в склад різних держав.

Тому змінювалася і назва міста: Бересття, Брест-Литовськ, Брест-над-Бугом, Брест.

Після третього розділу Речі Посполитої в 1795 р. Брест-Литовськ увійшов в склад Російської імперії. Виникла необхідність укріплення нових кордонів Росії.

В 1830 р. був затверджений план будівництва Брест-Литовської фортеці, який розробили військові інженери: генерали К.І. Опперман та Н.М. Малецький, полковник А.І. Фельдман.

В 1833 р. розпочалися земляні роботи.

1 червня 1836 р. в основі Цитаделі фортеці був закладений перший камінь, замурована пам'ятна закладна дошка та скринька з монетами.

26 квітня 1842 р. Брест-Литовська фортеця увійшла в число діючих фортець І класу Російської імперії.

Фортеця складалася з Цитаделі та трьох укріплень.

 

Цитадель являла собою природній острів, по периметру якого була побудована зімкнута двоповерхова оборонна казарма довжиною 1,8 км.

Товщина зовнішніх стін сягала 2-ох м, внутрішніх - до 1,5 м.

Казарма складалася з 500 казематів, в яких могло розміститися 12 тис. воїнів з боєприпасами та продовольством.

Оборона Брестської фортеці в червні-липні 1941 р.

В передвоєнну ніч у фортеці залишалося від 7 до 8 тисяч чоловік, оскільки більша частина особистого складу цих частин була за межами фортеці - в літніх лагерях, на навчанню, на будівництві Брестського укріпрайону. Окрім цього, у фортеці жило близько 300 сімей командного командного складу.

 

З німецької сторони штурм фортеці був доручений 45-й піхотній дивізії (близько 17 тисяч чоловік), у взаємодії з частинами сусідніх з'єднань. По плану, фортецею потрібно було оволодіти до 12 год першого дня війни.

22 червня в 3:15 по фортеці був відкритий ураганний артирелійський вогонь, який застав гарнізон зненацька. В результаті були знищені склади, водопровід, нанесені величезні втрати гарнізону. В 3:45 почався штурм. Неочікуваність атаки привела до того, що єдиного скоординованого опору гарнізон не міг здійснити і був розбитий на декілька окремих частин.

 

29-30 червня німці застосували безперервний дводенний штурм фортеці, в результаті якого їм вдалося оволодіти штабом Цитаделі. Організаційна оборона фортеці на цьому закінчилася.

Читати далі