Рід Лянцкоронських

Власниками отих руїн старого палацу в Комарно були багаті польські шляхтичі Лянцкоронські (пол. Lanckorońscy), власники гербу «Задора» Вони належали до стародавнього польського роду, відомого ще з 1370 р. Назва прізвища походить від села Лянцкорона.

Руїни палацу в Комарно

Найбільш відомим представником роду був Предслав Лянцкоронський — хмельницький староста часів польського короля Сигизмунда I.

В більш пізні часи Ланцкоронські продовжували залишатись одним з найвпливовіших родів Поділля та Брацлавщини.

Наприкінці XVI — на початку XVII століть Станіслав Ланцкоронський обіймав посаду подільського воєводи, а його онук — також Станіслав 1650 році одержав Брацлавське воєводство, а невдовзі став гетьманом польним коронним.

Отже, Предслав Ляндскоронський (відома тільки дата та місце смерті, 10 червня 1531, Краків) син Станіслава Лянцкоронского та Анни Курозвенської. В юні роки батьки відправили його навчатися за кордон. Саме там він отримав освіту та здобув навики лицарського ремесла. Предслав багато подорожував по Європі, відвідав Німеччину, Францію, Ітадію. Крім того, здійснив паломництво до Святої Землі. Саме після цього він отримав лицарський титул Кавалера Гробу Господнього. Після поварнення на батьківщину воював у складі польської армії під командуванням Костянтина Івановича Острозького. 

Згодом Лянцкоронський залишив своє Хмельницьке староство і разом із Остапом Дашкевичем організував Запорізьке козацтво. Гетьманував Лянцкоронський за часів правління Зигмунта І, коли південно-східні кордони Польщі стали місцем постійних нападів степовиків. Воював проти турків і татар, ходив походами під Белград (1516), Очаків (1528).

Ще однієї непересічною особистістю роду Лянкоронських був Кароль Лянцкоронський – граф, польський мистецтвознавець, колекціонер, письменник, мандрівник, спадковий член Палати Панів в австрійській Державній Раді, віце-президент Організації Культурної Оборони в Галичині, кавалер ордену Золотого Руна, мальтійський кавалер, власник маєтків у Східній Галичині (Розділ, Комарно, Ягільниця), Королівстві Польськім (Водзіслав коло Єджейова) і Штирії (Фраунвальд).

Граф народився 4 червня 1848 р. у Відні, в сім’ї Казимира Лянцкоронського та Леонії Потоцької. Батьки забезпечили сина відмінною освітою та й сам Кароль був зразковим учнем. Він успішно закінчує гімназію і продовжує своє навчання у Віденському університеті (1866 р.), яке закінчує в 1870 р. із здобуттям ступеня доктора права.

Кароль Лянцкоронський був надзвичайно активною людиною. Він цікавився мистецтвом інших країн, багато подорожував. Молодий граф об’їздив майже всю Європу, побував в країнах африканського та азіатського узбережжя, подорожував по Японії та Індії. У 1882 році взяв участь в експедиції австрійського археолога Отто Бенндорфа до Лідії в Малій Азії. Через два роки організував і фінансував велику наукову експедицію до Памфілії і Пісідії (також в Малій Азії). Завдяки цим експедиціям було досліджено і описано руїни стародавніх міст з часів Римської імперії. Результатом експедиції стала книга «Міста Памфілії і Пісідії», яка була видана і перекладана на кілька мов завдяки старанням Лянцкоронського.

Граф приймав активну участь у збереженні пам’яток мистецтва у Відні та Польщі і був одним з співорганізаторів відомства в справах мистецтва, яка опікувалася унікальними пам’ятками. В Польщі зацікавлення Лянцкоронського особливо були сконцентровані довкола реставрації Вавелю. 

Помер Лянцкоронський 15 липня 1933 року у Відні.

Лянцкоронський був тричі одруженим, з австріячками Марією Сальм (одруження стає невизнаним в 1882 році) і Францішкою Аттемс (померла в 1893 році), також з прусачкою Маргаритою фон Ліхновськи. 

Граф мав троїх дітей: Антонія (1893 – 1965), Кароліну (1898 — 2002) і Аделаїду (народ. 1903). Антоній до 1939 року економічний діяч у Польщі, в 1939-1945 рр. – працівник Міжнародного Червоного Хреста в Женеві, в 1960 році створив фонд імені Карла Лянцкоронського в Швейцарії.

Кароль з донькою Кароліною

В 1967 році Кароліною і Аделаїдою цей фонд був перейменований на фундацію ім. Лянцкоронських, яка фінансово підтримує польські культурні інституції.

З-поміж усіх дітей Кароля найяскравішим і непересічним було життя Кароліни Лянцкоронської – перша в Польші жінка, яка здобула звання почесного доктора Львівського університету. Вона народилася у Відні в 1898 р. і зовсім нещодавно померла (2002 р.), побувавши в трьох століттях.

З самого дитинства життя Кароліни було пов’язане з мистецтвом, адже батько Кароль був завзятим колекціонером. Тому, мабуть, і вибрала професію мистецтвознавця. Однак суворі часи ІІ Світової війни внесли свої корективи в життя Кароліни. Тоді за дорученням підпільного уряду Польської держави вона організовувала і координувала допомогу інтернованим помираючим польським солдатам і в’язням нацистських тюрем Генеральної Губернії.

Під час однієї зі спроб допомогти арештантам Станіславова її саму ув’язнили і мали стратити. Але її врятувало особисте заступництво італійської королівської родини перед Гіммлером. Хоча нацисти не мали жодних доказів її вини, Кароліна 5 місяців була ув’язнена в тюрмі на Лонцького у Львові і 27 місяців каторжної праці в концтаборі Равенсбрюк біля Берліна. І дише 5 квітня 1945 року вона була звільнена й отримала дозвіл виїхати до Швейцарії, а звідтам до Італії, де мешкав її старший брат Антоній.

А далі ще кілька десятиліть Кароліна Лянцкоронська перебувала у еміграції. Вона працювала в створеній нею Римській фундації для підтримки польської науки і освіти за кордоном.

Кароліна Лянцкоронська передала Польській державі найбільший в історії світового музейництва дарунок – колекцію образів італійських майстрів XIV-XVII століття, полотна Рембрандта, рисунки Мальчевського, сотні зразків меблів та нумізматичних артефактів, які поповнили колекцію музею на Вавелі. Фундація Лянцкоронських також активно допомагала Львівській галереї мистецтв, зокрема фінансувала облаштування експозиції у Золочівському замку.

Навесні цього року в Кракові були видані спогади Лянцкоронської з часів війни. Померла княгиня 24 серпня 2002 р. в Римі.

Герб "Задора"