23 вересня 2010 р.

Рід Скарбеків

       Власник палацу у Закладі, Станіслав Мартин Скарбек, походить зі шляхетного роду. Скарбеки – рід гербу Абданк, який складається з двох срібних крокв із зрізаними донцями, обернених вершинами вниз і сполучених між собою на зразок літери W на червоному полі. У нашоломку над короною повторюється та ж емблема.
       Представники цього давнього польського роду вважали своїм предком шевця Скабу. Його сини в XVII ст. ставши шляхтичами стали називати себе Скарбеками. Особливими заслугами вони не відзначилися, хоча й представляли вище духовенство католицької церкви, обиралися депутатами сейму. Найбагатшим у роду був дід власника Бурштина Рафаїл. Він володів кількома містечками і двома десятками сіл. Сини цього заможного шляхтича стали родоначальниками галицької (Ян і Людвик) та лєнчинської (Гаврило Фелікс) гілок династії.
        20 листопада 1780 р. в с. Обертин біля Коломиї у графа Яна Скарбека та його дружини Терези (з родини графів Бєльскіх) народився  син Станіслав Мартин Скарбек. Рано залишившись сиротою, хлопчик разом з  братом Ігнацієм виховувався у старшої з тіток Юліанни, дружини власника роздільського ключа Франциска Ржевуського. Саме в Роздолі і пройшло дитинство Станіслава. Здобувати освіту хлопчика віддали до колегії у Золочеві, а пізніше до львівської гімназії (1792-1800 рр.). 

      У 1793 р. Станіслав отримав за заповітом діда Рафаїла рожнятівський ключ у долинському повіті, у володіння яким вступив у 1801 р. Після смерті тітки у 1802 Станіслав дістав ще маєток Бжоздовці. 27 травня 1805 р. нащадки Рафаїла Людовика Скарбка підписали угоду про поділ родинних маєтків. За цією угодою молодшому братові Ігнацію дістався бурштинський ключ. Крім того, він був зобов’язаний збудувати і утримувати шпиталь для убогих. Ігнацій дотримав угоди і влаштував притулок для хворих у Бурштині.

         Але багатому молодому землевласнику нудно було в провінції, тож залишає родове гніздо і їде до Відня, де провадить активне товариське життя і майже за сім років розтринькує весь маєток. 


         До 1809 р. зі всіх успадкованих земель у володінні молодого Скарбека залишається тільки Рожнятівщина (містечко з 14 селами) і повно боргів. І тоді на допомогу графові приходить щасливий випадок. Довірений єврей з Рожнятова повідомляє Скарбека, що знайшов поклади залізної руди і просить дозволу на їх видобування. Завдяки покладам заліза та каменю, якими була багата земля, Станіслав Скарбек згодом сильно збагатився. Гроші, зароблені на металургійному промислі, граф  інвестує в інші рентабельні галузі. Скарбек освоює сільсько-господарський напрямок: продає продукцію тваринництва в Галичині та Європі, закуповує ліс. Таким чином, у 30-50 роках XIX століття Скарбек стає одним із найзаможніших магнатів Східної Галичини, маєток якого складається з трьох містечок, 37 великих земельних маєтків та нерухомості у Львові.


         У 1814 р. Скарбек знайомиться із Софією Яблоновскою – п’ятнадцятирічною надзвичайно вродливою дівчиною, і закохується. На той час графові було 35 років. Прихильників у Софії було надзвичайно багато. Але Скарбек завдяки своїй винахідливості все-таки виборює прихильність коханої. А допоміг цьому такий випадок. В той час у Львові шляхта давала бал для неаполітанської королеви Кароліни. Скарбек, який мав відкрити бал, запросивши до першого танцю королеву, подає руку Софії Яблоновській. Усі були вражені. Однак, як це не дивно, королева пробачила зухвалість графові.
        Усі бажання молодої дружини Скарбек виконував з миттєвою швидкістю. Але водночас жага до збагачення штовхала графа до божевільних ідей, на здійснення яких він деколи влазив у неймовірні борги. Тоді і коштовності Софії, і карети, і маєтки йшли в заставу. Довго молода графиня цього терпіти не могла. Процес розлучення тривав 11 років. Після цього Софія виходить заміж вдруге за відомого поета і драматурга Олександра Фредро, народжує йому трьох дітей і згодом стає бабусею по материнській лінії митрополита Андрея Шептицького.
       У 1833 р. Скарбек приступає до реалізації найграндіознішого плану, якому присвячує решту свого життя і який зробить його ім’я легендарним. Він вирішує збудувати театр. З цією пропозицією у 1833 р. він звертається до губернатора Галичини Фердинанда Д’Есте і отримує дозвіл.



         До роботи над проектом Скарбек залучає відомих архітекторів Людвіга Піхля та Йогана Зальцмана. Проектантів Скарбек відсилає до Франції, Бельгії Голландії для ознайомлення з кращими видовищними спорудами, а сам фундатор відвідує видатні столичні театри.
       Будівництво театру завершили у січні 1842 р. Враження від нього перевершили всі сподівання. На той час це була найбільша театральна споруда в Европі за площею забудови і третя найбільша за кількістю глядачів.
         Останнім життєвим проектом невтомного графа було заснування поблизу Миколаєва закладу для убогих і сиріт.
         27 жовтня 1848 року Станіслав Скарбек помер. Дітей у нього не було і за заповітом графа куратором закладу став зять молодшого брата Ігнація - Кароль Яблоновський. Князь завершив будівництво палацу, збудував котеджі для стареньких та службовців, оранжерею, заклав сад та господарські будови і вибудував школу.
         Кароль Яблоновський помер у 1885 р. Не маючи синів, він виконав волю Станіслава Скарбека, відшукав представника молодшої «лєнчинської» гілки родини Скарбеків. Ця гілка також оправдувала родинне прізвище і дала немало цікавих людей.
        Надзвичайно цікавою людиною був двоюрідний брат Станіслава – граф Фредерік Скарбек  (1792-1866). Відомий польський письменник і суспільний діяч, професор політичної економіки Варшавського університету. Він написав 25 п'єс. Деякі були поставлені у Львові в театрі двоюрідного брата Станіслава. Частина праць Ф.Скарбека були перекладені французькою та іншими мовами.  У 1828 р. Фредерік Флоріан виїхав за кордон для вивчення пенітенціарної системи (утримання у в'язницях) та системи охорони здоров’я у різних країнах Західної Європи. Після повернення займався реформуванням тюрем, які входили до Російської імперії, боровся за систему одиночних камер. Заснував у Варшаві притулок для жебраків і залишених без догляду дітей .
         Цікавою є доля одного з синів графа Фредеріка Флоріана - Генріха Станіслава Леона Скарбека. 1861 р. був заарештований російськими властями за спробу підбурення селян і три місяці провів у казематі модлінської фортеці. У 1863 р. він прилучився до польських повстанців (через дев’ять днів по шлюбі з Олесандрою Окецькою). Воював на Куявах, пораненим потрапив в полон і провів у тюрмі у Модліні півтора року. У 1865 р. був звільнений і осів у помісті в глухому блонському повіті. У 1882 р. він переїхав до Львова. У 1885 р. став куратором «Інституту графа Скарбека» і оселився у львівській квартирі у будинку театру.
         Граф Генріх Станіслав Леон Скарбек помер 2 січня 1904 р. у Львові, а 5 січня 1904 р. був перевезений до Закладу і похований у каплиці поруч з дядьком.
         Його син Олександр був одним з видатних політиків, діячів Галицького Сейму і Рейхстагу у Відні, організатором відродження Речі Посполитої, який зіграв одну з головних ролей у активності польського опору в Галичині, зокрема у Львові, в перший період польсько-української війни 1918-1919 рр. Категорично виступав проти будь-яких поступок українцям. Водночас на Паризькій конференції обстоював ідею автономії Східної Галичини у складі Польщі. Після цього був розкритикований. Свій дім у Львові він у 1922 р. заповів для незаможних студентів медицини польського походження («Дім Медиків ім. Олександра і Феліції Скарбеків» функціонував до 1939 р.). Олександр Скарбек помер, захворівши на тиф і запалення легенів.


         Ще одна представниця родини – дочка Єжі Скарбка, нащадка „лєнчинської” гілки роду, який втратив графський титул – Крістіна Скарбек-Гіжицька (1915-1952) була капітаном англійської розвідки „Ітеліженс сервіс”.
         Кавалер Ордену Британської імперії і, агент розвідки Крістіна Скарбек під час Другої світової війни проявила неабияку мужність в окупованих нацистами Польщі та франції.
         Після закінчення війни дівчина майже рік зустрічалася Єном Флемінгом. Вважають, що в своєму першому романі про Джеймса Бонда Флемінг як прототип героїні Веспер Лінд використав саме Крістіну Флемінг. Також існує версія, що вона стала ще й прототипом Тетяни Романової в романі "З Росії  любов'ю". Однак, пройшовши всю війну, уникнувши страшенну небезпеку, Крістіна була знайдена мертвою 15 липня 1952 р. з великою кількістю ножових поранень. Точних обставин її смерті і до цього часу ніхто не знає. Одна з версій - Крістіну вбив рибак, чиї залицяння вона проігнорувала.

Використано матеріал з сайту "Театр імені Марії Заньковецької" та офіційного сайту Миколаївського району.