Тюрма №4 — "Бригідки", Львів

На вулиці Городоцькій в будівлі, перебудованій зі старовинного римсько-католицького монастиря жіночого ордена Святої Бригіди, діє найстаріша у Львові тюрма - "Бригідки".

Монастир був побудований у 1614 році для дівчат з благородних родин. У дворі був побудований костел-каплиця Святого Апостола Петра з вівтарем у стилі бароко. У трохи зміненому вигляді будівля костелу існує донині.

У 1784 році за ініціативою австрійських властей монастир було закрито, а його будівлю перетворено на чоловічу в'язницю, яку назвали "Бригідки". Монастирі "бригідок" часто перетворювали на тюрми. Окрім Львова відомі "бригідки" є у Дрогобичі та Луцьку.

В'язниця продовжувала діяти в польський і радянський період. В червні-липні 1941 р., у період відступу Червоної Армії на початку війни з Німеччиною, у Бригідках, як і в інших тюрмах Львова відбувалися масові розстріли органами НКВС політичних в'язнів.

Наприкінці 18 ст. навколо костелу виникла прямокутна забудова – добудували крило від вул. Городоцької та замкнули його зі сходу. Камери для в’язнів розташували в келіях. У 1840 р. в'язницю збільшили. Після розбудування тут одночасно могло перебувати 1080 в’язнів. Масимально могло поміститися 1290. Більшість в’язнів сиділо в багатомісних камерах. У тюрмі було 8 одномісних камер – 4 камери з вікнами і 4 без вікон.  В одномісних камерах відбували покарання за порушення внутрішнього тюремного розпорядку.

У 1875 р. у в’язниці перебувало 1468 в’язнів. Серед них майже 200 відбували покарання за вбивство. 

У 1902 р. у тюрмі відбувся бунт в’язнів. Вони вимагали пом’якшення режиму утримання. Адміністрація пішла на поступки і покращила тюремний режим. 

Під час перебування західноукраїнських земель в складі Польщі (1918–1939) "Бригідки" була однією з найбільших тюрем краю. У її дворі виконували смертні вироки. В тюрмі діяла каплиця, шпиталь та школа. 

План-схема каплиці у внутрішньому дворі тюрми

Коли з початку Другої світової війни у Львів прийшли радянські війська, "Бригідки" далі використовувалися як тюрма. В той час вона називалася "Тюрма № 4". Наприкінці червня 1941 р. під час відступу з міста більшовики масово розстрілювали в’язнів у львівських тюрмах і підпалили в’язницю. 10 червня 1941 р. у в'язниці перебувало 706 чоловік. В опублікованому списку розстріляних 24-28 червня 1941 р. по­іменно названо 324 особи. 

Під час німецької окупації (1941–1944) будівля пустувала. У повоєнний час у "Бригідках" виконували смертні вироки. 

Перспектива вулиці св. Анни (тепер вул. Городоцька) у місті Львові. Праворуч – тюрма "Бригідки".

"Смертників" тримали в окремих камерах. Деколи, коли засуджених була велика кількість, їх тримали по двоє. Як було зазначено вище, таких камер було 8. У ці камери саджали одразу після оголошення вироку. Засуджені могли оскаржити вирок. Поки скарги проходили по всім інстанціям (а це могло тривати до року часу), в'язень міг бачитися тільки з адвокатом. З родиною зустрічатися було заборонено. У випадку, коли відмовляли у помилуванні, призначали деь страти. Між собою члени комісії називали його день "ч". Страту виконували вдень. Ув'язненого про це не повідомляли. Їх часто водили туди-сюди, тому ув'язнений, як правило, навіть не підозрював, що його ведуть на розстріл.

Поперечний перетин будівлі тюрми

Засуджених розстрілювали у пристосованому приміщенні посту №1. Якщо дивитися на СІЗО з вул. Городоцької, то пост №1 розташований справа на першому поверсі. Засудженого вели коридором в інший бік будинку через спеціальні двері в стіні (нині їх замурували). Далі спускалися до підвалу, де на "смертника" чекала комісія. Вони повідомляли, що у помилуванні відмовлено і зараз буде виконано вирок. Засудженого одразу вели в сусідню кімнату, де на нього чекав виконавець. На рахунку деяких виконавців сотні трупів. У деякі роки розстрілювали до 100 осіб і більше. Все залежало від того, скільки смертних вироків винесуть суди. Родичів розстріляних не повідомляли. Лише коли вони зверталися до суду, їм давали відповідь.

Генплан тюремного комплексу

Розстріляних ховали за містом (влада продала цю землю під забудову) на так званому спецоб'єкті. Тіла вивозили машиною. Спецоб'єкт був під охороною. Охоронець заздалегідь викопував могилу. Копав її під дахом спеціально зведеного сараю. Машина в'їжджала прямо туди, і ніхто не бачив, що вивантажували. Ховали без трун. Коли площу всередині "заповняли" могилами, то сарай розбирали і зводили поруч інший. І так пересували по спецоб'єкту. Могили рівняли із землею, не залишаючи жодних видимих ознак. Про місце захоронення родичам не повідомляли.

Наприкінці 80-х демократи на чолі з В.Чорноволом зацікавилися спецоб'єктами на території області. Відразу після цього з Києва надійшла команда припинити виконання страт. Відтоді розстрілів у Львівському СІЗО не проводили. Вхід до підвалу замурували. У інших СІЗО, зокрема, Київському, Харківському, Дніпрпетровському, смертні вироки виконували до середини 90-х років, поки правозахисник, народний депутат України Сергій Головатий не порушив це питання у Страсбурзі. Більшість із страчених в останні роки - вбивці, на рахунку яких 1-2 трупи. Щоправда, в 50-60 роки серед засуджених до вищої міри були й люди, яких за сьогоднішніми мірками називали б підприємцями. 

Сьогодні у "Бригідках" діє СІЗО (Слідчий ізолятор) №19. Сюди привозять в’язнів з усіх західноукраїнських областей, з яких формують групи для відвезення до місць ув’язення.

Старі фото взято з territoryterror.org.ua

Читати далі

Кнайпа "Атляс", Львів

Наприкінці XIX - на початку XX століття найпопулярнішою кнайпою Львова був "Атлас" на розі площі Ринок, 45, та вул. Гродзицьких (Друкарська). Тут полюбляла збиратися львівська богема. Слава про кафе гриміла і за межами міста.

Чому кав’ярня називалася “Атлас”? Дехто вбачав у цій назві міфологічне коріння. Але дивувалися, що спільного між давньогрецьким титаном, який тримав небесне склепіння, та смаколиками і чудовими напоями, що подавалися в цій кнайпі. А тим часом назва пояснювалася зовсім прозаїчно, не маючи нічого спільного з античним Олімпом. Вона пішла від прізвища першого господаря кнайпи – М. Л. Атласса, знаменитого єврейського горілчаного монополіста, винахідника чудових спиртних напоїв: “Љmietankуwki” і “Atlasуwki”. З часом кнайпа перейшла до його зятя Едзя Тарлерського. Він, як і тесть, був чудовим спеціалістом з виготовлення незвичних наливок.

"Атлас” мав особливу ауру. Відомий письменник та поет Анджей Хцюк стверджував, що львівський “Атлас” притягував різних артистів та ексцентриків, снобів і літераторів, молодих циган та революціонерів, інтелектуалів та оригіналів – і всі вони дружно співіснували. Це була кнайпа наднаціональна, надполітична, позарелігійна. Тут сиділи поруч, пили та сперечалися поет-традиціоналіст з авангардистом чи похмурим футуристом, художник-академіст і абстракціоніст, генерали, професори, ксьондзи, скульптори, музиканти та державні чиновники, студенти та актори.

І хоча рахунок за обід чи вечерю тут обходився нерідко в сотні довоєнних злотих, до кнайпи приходили і з одним злотим в кишені на так звані артистичні страви (за 60 грош тарілка супу чи “другого”).

Крім того, що “Атлас” був кнайпою з фантастичною кухнею, цей заклад також був школою життя, академією літератури, доброго тону та жарту, місцем конкурсів ораторів і акторів, концертів і диспутів, щоденних та святкових зустрічей.

Як зазначає у своїх спогадах мистецтвознавець та знавець Львова Вітольд Шольгіні, в “Атласі” можна було зустріти знаменитостей зі Львова та звідусіль. Тут було своє святилище – маленька кімната, де збиралися “вершки” артистичного Львова. Тільки вибрані мали доступ в цю кімнату, прикрашену унікальними картинами, зокрема, пензля Яна Каспровича (мало хто знав, що майстер слова ще й малює).

В одному залі замість крісел та столів були встановлені діжки, а в куті - піаніно для створення відповідного настрою. Завсідники "Атласу" згадували, що в кількох залах цього незвичного закладу – "Білому", "Зеленому", "Діжковому" та "Артистичному" – бували тепер вже легендарні Щіпко і Тонцьо, Юзеф Вєщєк і радник Строньц (всі четверо зі славетної радіопередачі "Wesolej Lwowskiej Fali" ("Весела львівська хвиля"). А ще відомі актори Станіслава Пежановська, Стефан Ярач, Людвіг Сольськи, Броніслав Донбровськи та Станіслав Посьпеловський, художники Бруно Шульц, Ігнаці Вітз, Ян Дутневич, Генрих Росен, Олександр Новаківський, диригент хору "Еріана" – Ян Ернст. Як згадував Ян Ернст, стіни в "Атласі" були замальовані карикатурами та списані віршами постійних відвідувачів.

На рекламі кнайпи було вказано: "Атлас" відкритий "завжди і в будь-який час". Були відомі "триднівки Н. Збежковського", коли він примудрявся пити тут по 70 годин без перерви. А Ян Каспрович, кажуть, провів в "Атласі" 36 годин безперервно.

До речі, напої у Едзя були чудовими, здебільшого власного виробництва, а кухня вишукана і смачна. Найпопулярнішою з горілок була "Немувка", яку назвали так на честь постійного гостя кав’ярні, відомого львівського поета Генриха Збежовського – Нема.

У поетів, які бували в літературно-артистичній кнайпі "Атлас", можна було замовити вірші на іменини, любовний сонет, епіграму, картину чи промову на похорон. Цікаво, що іноді поети могли в такий спосіб заплатити за їжу. Так тут виникла відома всій Польщі перед Другою світовою війною реклама "Koniak Stock – przez caly rok!" (Коньяк "Шток" – протягом цілого року), якою знаменитий львівський поет Тадеуш Холлендер заплатив за випиті в "Атласі" коньяки.

Цікаво, що в "Атласі" були жартівливі правила для відвідувачів. Ось деякі з пунктів цього "статуту": 

- тарілки, склянки і стільці не можна використовувати як аргументи до своїх політичних і релігійних переконань; 

- гості не можуть забирати додому ножі та виделки, а якщо й братимуть, то не більше однієї пари на місяць; 

- не можна пити менше одного малого пива і більше 49 великих; 

- певна кількість випитого дозволяє вимагати від господаря безкоштовної доставки гостя додому; 

- якщо гість перебуває у закладі протягом години, фірма відповідає за його зуби, капелюх, портфель, паличку, і, якщо це можливо, за коханку; 

- знервований гість має право побити господаря (у межах легкого тілесного пошкодження), при цьому господар не має права на захист чи реванш; 

- у випадку поганого обслуговування прохання до гостей бути терпеливими, чекати, їсти, пити, залишити кафе без скандалу і оплати; 

- усім клієнтам, які харчуються у закладі, рекомендується записатися до товариства "Хороша смерть" і застрахуватися.

Крім того, в "Атласі" була пам’ятна книга, в якій залишали свої відгуки відвідувачі кафе. Це вважалося почесною справою. Так, до цієї книги потрапила "золота думка" великого польського актора Стефана Ярача, який любив випити: "Є два способи пити горілку – один з закускою, інший – без". А співак європейської слави Ян Кепура вписав такий вислів: "Хоч ніколи не п’ю – тут завжди п’яний Львовом".

Текст статті взято з Високий Замок, а старі фото з atlas.cafe

Читати далі

Замок у Перемишлі, Польща

Перемишль - чудовий. Сюди хочеться повертатися знову і відкривати щось нове для себе. Цього разу це став замок. Він по-особливому вписується в місто і задає йому історичного шарму.

Історики припускають, що замок зведений на давніх мурах.

Замок був збудований в 1340 році, коли влада ще була в руках Казимира Великого. До нашого часу збереглася надбрамна вежа замку. Щоправда в 1498 році вона була спалена, але вже в 1514-1553 роках відновлена. 

У XVI ст. замок суттєво змінив свій вигляд внаслідок багатьох перебудов. Перемишльський староста Мартин Красицький розпочав його перебудову на замок-резиденцію у ренесансному стилі. Вежі було підвищено і завершено аттиками, до північно-східного муру прибудували житлове крило, біля якого розпочато зведення галереї, але зі смертю старости в 1631 році перебудова повністю зупинилась.

Облога замку в XVII ст. спричинила великі руйнування. З того часу вдалося відновити тільки арсенал.

Тільки в 1759-1762 роках Станіслав Понятовський відбудував та модернізував замок.

Згодом реставрацію замку проводили в 1920-их роках. У 1980 році відбудували дві кутові вежі та куртину між ними.

Сьогодні в приміщенні замку розташований театр "Fredrum".

Як добратися:

Читати далі

"Гасова лямпа", Львів

Читати далі