29 травня 2014 р.

Львівський Монмартр


Со­бор Свя­то­го Юра ви­со­чіє над Льво­вом, як бі­лий кос­тел Сак­ре-Кер (Sacre Coeur) на Мон­мар­трі над фран­цузь­кою сто­ли­цею. Мон­мартр нап­ри­кін­ці ХІХ ст. пе­рет­во­рив­ся на прис­та­но­ви­ще мит­ців, а зго­дом став од­ним із най­ві­до­мі­ших ту­рис­тич­них об­'єк­тів Єв­ро­пи. Свя­то­юрсь­ка го­ра ма­ла теж шанс ста­ти осе­ред­ком львівсь­ких мит­ців, і не ли­ше то­му, що тут був свій Сак­ре-Кер – мо­нас­тир Най­свя­ті­шо­го Сер­ця Гос­по­дньо­го чер­ниць-сер­ці­я­нок. Ще у 1889 р. ху­дож­ник Ян Сти­ка збу­ду­вав на го­рі свою віл­лу-май­стер­ню, прик­ра­ше­ну гер­бо­вим зна­ком ма­лярсь­ко­го це­ху. Піз­ні­ше в ній по­се­лив­ся Олек­са Но­ва­ківсь­кий й зав­дя­ки ме­це­натс­тву мит­ро­по­ли­та Ан­дрея Шеп­тиць­ко­го ство­рив тут свою мис­тець­ку шко­лу. Жи­ли на Свя­то­юрсь­кій го­рі Оле­на Куль­чиць­ка, Ян Ген­рик Ро­зен, Ле­о­польд Ле­виць­кий. На від­тин­ку яки­хось сто мет­рів ді­ють три ху­до­жньо-ме­мо­рі­аль­ні му­зеї! Не знаю, чи десь ще у сві­ті є та­ка кон­цен­тра­ція ху­дож­ніх му­зе­їв?


Не ка­жу вже про ар­хі­тек­то­рів. Влас­ні бу­дин­ки збу­ду­ва­ли со­бі на Свя­то­юрсь­кій го­рі ар­хі­тек­то­ри Юлі­ан За­ха­ре­вич та Він­цент Равсь­кий. По­руч – По­лі­тех­ні­ка зі сво­їм ар­хі­тек­тур­ним фа­куль­те­том, Па­лац мис­тецтв Оме­ля­на і Те­тя­ни Ан­то­но­ви­чів, Від­діл мис­тецтв біб­лі­о­те­ки НАН Ук­ра­ї­ни ім. В. Сте­фа­ни­ка... І су­час­ні мит­ці ма­ють тут та­кож свої твор­чі май­стер­ні. Щоб ста­ти ту­рис­тич­ним осе­ред­ком, "Львівсь­ко­му Мон­мар­тру" бра­кує ли­ше доб­рої про­мо­ції, кіль­кох при­ват­них мис­тець­ких га­ле­рей, кре­а­тив­них кав­'я­рень… А що най­го­лов­ні­ше – біль­шої ува­ги до цьо­го міс­ця са­мих мит­ців, а та­кож іс­то­ри­ків та лі­те­ра­то­рів, здат­них прив­'я­за­ти до ці­єї око­ли­ці ре­аль­ні фак­ти, ви­га­да­ні ле­ген­ди й тво­ри­ти вір­ту­аль­ну і ре­аль­ну ау­ри цих не­пов­тор­них ву­ли­чок над най­ста­рі­шим місь­ким пар­ком Цен­траль­но-Схід­ної Єв­ро­пи.


Нав­про­ти, на ро­зі ву­лиць Лис­то­па­до­во­го Чи­ну, 11 та Олек­си Но­ва­ківсь­ко­го, при­вер­тає ува­гу ма­льов­ни­чий бу­ди­нок із чер­во­ної цег­ли під ко­льо­ро­вою да­хів­кою. Йо­го збу­до­ва­но у 1889 р. бу­дів­ни­чим Іва­ном Ле­винсь­ким за про­ек­том Юлі­а­на За­ха­ре­ви­ча для віл­ли ху­дож­ни­ка Яна Сти­ки, од­но­го з твор­ців "Рац­ла­виць­кої па­но­ра­ми". Ос­но­вою ком­по­зи­ції на­ріж­но­го бу­дин­ку бу­ла май­стер­ня ми­тця з ве­ли­ким вік­ном. Фа­сад бу­дин­ку де­ко­ро­ва­ний ор­на­мен­та­ми з цег­ли та ке­ра­міч­них ках­лів. Над вхо­дом – кар­туш із трьо­ма щи­та­ми – гер­бо­вий знак це­ху ма­ля­рів.


Бу­ди­нок прид­бав у 1911 р. Ан­дрей Шеп­тиць­кий, пла­ну­ю­чи ство­ри­ти тут му­зей. 1913 ро­ку мит­ро­по­лит пе­ре­дав бу­дів­лю ук­ра­їнсь­ко­му ми­тце­ві Олек­сі Но­ва­ківсь­ко­му (1872-1935 рр.), який жив тут до са­мої смер­ті. У 1923-1933 рр. у бу­дин­ку ді­я­ла Мис­тець­ка шко­ла О. Но­ва­ківсь­ко­го. Бі­ля вхо­ду – ме­мо­рі­аль­на дош­ка О. Но­ва­ківсь­ко­го (скуль­птор Ема­ну­їл Мись­ко, 1972 р.), а в на­ріж­ній ні­ші у 2010 р. вста­нов­ле­но скуль­пту­ру Бо­жої Ма­те­рі ав­торс­тва Ро­ма­на Пет­ру­ка.


Ву­ли­цю Но­ва­ківсь­ко­го, то­ді во­на бу­ла наз­ва­на на честь Фло­рі­а­на Зе­мял­ковсь­ко­го (1817-1900 рр.) – пер­шо­го пре­зи­ден­та міс­та Льво­ва у 1871-1873 рр., прок­ла­ли нап­ри­кін­ці ХІХ ст.








Най­при­міт­ні­шою бу­дів­лею на ву­ли­ці є чо­ти­ри­по­вер­хо­ва не­ок­ла­сис­тич­на кам­'я­ни­ця під № 8, спо­руд­же­на у 1912-1914 рр. за про­ек­том ар­хі­тек­то­ра, про­фе­со­ра Львівсь­кої по­лі­тех­ні­ки Іва­на Ба­генсь­ко­го (1883-1967 рр.), який пра­цю­вав то­ді у бю­ро Вой­це­ха Дем­бінсь­ко­го. Фа­сад бу­дин­ку з по­туж­ни­ми пі­ляс­тра­ми за­вер­ше­но на осі ма­сив­ним фрон­то­ном. Збе­рег­ла­ся роз­кіш­на схо­до­ва кліт­ка бу­дин­ку. Цю кам­'я­ни­цю на­зи­ва­ли "графсь­ким до­мом", бо бу­ла во­на ото­че­на ре­аль­нос­тя­ми гра­финь Ма­рії Ді­ду­шиць­кої, Ма­рії Єв­ге­нії Лось, Ма­рії Ба­де­ні та ді­ди­ча Гри­май­ло­ва гра­фа Ле­о­на Пі­нінсь­ко­го. Од­нак біль­ше їй па­су­ва­ла би наз­ва "дім ху­дож­ни­ків".


У 1927 р. тут осе­лив­ся вар­шавсь­кий ху­дож­ник-ба­та­ліст Ян Ро­зен. Тро­хи піз­ні­ше сю­ди пе­реб­рав­ся йо­го син, Ян Ген­рик Ро­зен (1891-1982 рр.), який са­ме в цей час тво­рив свої зна­ме­ни­ті фрес­ки у Вір­менсь­ко­му со­бо­рі. Як дос­лі­див Юрій Смір­нов, су­сі­да­ми Ро­зе­нів та­кож бу­ли ві­до­ма у Льво­ві ху­дож­ни­ця Ма­рія Вод­зіць­ка (1878-1966 рр.) з до­му Тур­но, яка вчи­лась в Ака­де­мі­ях Від­ня і Па­ри­жа, ху­дож­ник-пор­тре­тист Фран­ці­шек Го­ро­дись­кий (1871-1935 рр.), йо­го донь­ка Яд­ві­га, яка в 1929 р. за­кін­чи­ла Львівсь­ку ху­до­жньо-про­мис­ло­ву шко­лу, а в 1932 р. – Римсь­ку ака­де­мію мис­тецтв. Во­на за­ре­ко­мен­ду­ва­ла се­бе як та­ла­но­ви­тий скуль­птор, пра­цю­ю­чи в але­бас­трі на ві­до­мій фаб­ри­ці кня­зів Чар­то­рийсь­ких бі­ля Жу­рав­на.


Вулиця Рилєєва:





Кам­'я­ни­ця № 10 на су­сід­ній вул. Ус­ти­я­но­ви­ча збу­до­ва­на у 1890 р. за про­ек­том про­фе­со­ра По­лі­тех­ніч­ної шко­ли Гус­та­ва Бі­зан­ца. Оче­вид­но, то­ді вул. Ли­по­ва пла­ну­ва­ла­ся як шир­ша і біль­ше озе­ле­не­на. А сам бу­ди­нок то­ді мав усьо­го два по­вер­хи і роз­кіш­не оз­доб­лен­ня у сти­лі не­о­ба­ро­ко. У 1946-1973 ро­ках у цьо­му до­мі жив ху­дож­ник Ле­о­польд Ле­виць­кий (1906-1973 р.), пам­'ят­ну дош­ку яко­му в 1979 р. вста­нов­ле­но на ро­же­во­му фа­са­ді (ав­тор Ема­ну­їл Мись­ко). В ко­лиш­ній квар­ти­рі ху­дож­ни­ка у 1984 р. від­кри­то Ху­до­жньо-ме­мо­рі­аль­ний му­зей Ле­о­поль­да Ле­виць­ко­го (фі­лія На­ці­о­наль­но­го му­зею) ще за жит­тя йо­го дру­жи­ни Ґе­ні Ле­виць­кої, яка тут меш­ка­ла й са­ма про­во­ди­ла ек­скур­сії аж до часу сво­єї смер­ті у 1989 р. До­ро­бок мит­ця не­од­ноз­нач­ний. На­сам­пе­ред, Ле­о­польд Ле­виць­кий був ві­до­мий сво­ї­ми гра­фіч­ни­ми ро­бо­та­ми, які є в ба­га­тьох єв­ро­пейсь­ких збір­ках. У Поль­щі ху­дож­ни­ка вва­жа­ють зас­нов­ни­ком аван­гар­дно­го нап­ря­му мис­тец­тва на те­ре­нах ІІ Ре­чі Пос­по­ли­тої. Ле­виць­кий, який у до­во­єн­них до­ку­мен­тах іден­ти­фі­ку­вав се­бе по­ля­ком, по­хо­див із Чор­тко­ва. Йо­го бать­ко, по­ляк Ян Ле­виць­кий, був ко­ва­лем, а ма­ти, ук­ра­їн­ка Оль­га Блюс – донь­кою дя­ка. Л. Ле­виць­кий був на­віть чле­ном Ко­му­ніс­тич­ної пар­тії Поль­щі та зас­нов­ни­ком "Кра­ківсь­кої гру­пи" мит­ців, що дот­ри­му­ва­ла­ся лі­вих пог­ля­дів. Ле­о­поль­да Ле­виць­ко­го, що пе­ре­ї­хав до Льво­ва у 1946 р., біль­шо­виць­ка вла­да на­ма­га­ла­ся за­ан­га­жу­ва­ти на свій бік. У 1948 р. він на­віть став го­ло­вою львівсь­кої фі­лії Спіл­ки ху­дож­ни­ків СРСР, од­нак че­рез де­кіль­ка мі­ся­ців за­ли­шив цю по­са­ду. У 1954 р. він на­пи­сав хрес­то­ма­тій­ну кар­ти­ну "Ду­ма про воз­з'єд­нан­ня" до 15-річ­чя "зо­ло­то­го ве­рес­ня". На кар­ти­ні зоб­ра­же­но гру­пу се­лян, які на бе­ре­зі Збру­ча "див­лять­ся на Схід". Щоп­рав­да, в пер­віс­но­му ва­рі­ан­ті Ле­виць­кий змі­нив ко­ор­ди­на­ти і в ньо­го ра­дянсь­кі кол­гос­пни­ки ди­ви­ли­ся на За­хід, од­нак цен­зо­ри зму­си­ли ху­дож­ни­ка пе­ре­ма­лю­ва­ти кар­ти­ну. Не бра­ку­ва­ло мит­це­ві й гро­ма­дянсь­кої муж­нос­ті: ко­ли Спіл­ка ху­дож­ни­ків вик­лю­ча­ла зі сво­го скла­ду Сте­фа­нію Ша­ба­ту­ру, Ле­виць­кий став на її за­хист.


Вулиця Матейка:



На ро­зі вул. Ри­лє­є­ва і Ма­тей­ка, 8 сто­їть кам­'я­ни­ця з не­о­ба­ро­ко­вим де­ко­ром, яку спо­ру­див для се­бе у 1894 р. ар­хі­тек­тор Він­цент Равсь­кий-юні­ор. Те­пер це пам'ят­ка ар­хі­тек­ту­ри міс­це­во­го зна­чен­ня (№ 169), в якій зна­хо­дить­ся Львівсь­ке від­ді­лен­ня бан­ку "Рай­фай­зен-Аваль".



Під'їзди та дворики:






Текст статті взятий з pohlyad.com

0 коментарі:

Дописати коментар